Фільм Бенедикта Ерлінгссона “Гірська жінка: на війні” отримав три нагороди у паралельній програмі Каннського кінофестивалю “Тиждень критики”. Стрічка припаде до смаку любителям повільного авторського кіно, консерваторам, а також тим, хто небайдужий до проблем екології.
Сюжет картини неспішно обертається навколо 50-річної мешканки Ісландії на ім’я Хатла. Всі знають її, як диригента невеликого хору. Але за цим добропорядним образом ховається завзята екоактивистка, яка бореться з алюмінієвим заводом. Щоби захистити природу, вона готова і високовольтні дроти перерізати, і підкласти вибухівку, і з лука постріляти. Але життя Хатли змінюється після того, як вона удочеряє дівчинку-сироту з України.
Періодично у фільмі з’являються уявні музиканти, чиї мелодії передають емоції головної героїні. У першій половині стрічки це традиційне ісландське тріо (піаніно, гелікон і барабани), яке ніби вийшло з фінальної сцени легендарної картини “Вісім з половиною” Федеріко Фелліні.
Коли ж Хатла дізнається, що незабаром стане мамою дівчинки з України, то з’являється тріо співачок з нашої країни. За цей оригінальний прийом з саундтреком фільм і отримав один із призів у Каннах.
У “Гірській жінки на війні” переплітається безліч жанрів. Ліричний сюжет в одній сцені змінюється стрімким екшеном у наступній, а авантюрні трюки сусідять з драматичними діалогами. Через такий контрастний ритм перегляд фільму нагадує концерт, на якому кожна наступна композиція несе контрастно нову емоцію.
У картині показується війна за екосистему. Головна героїня Хатла настільки самовіддано бореться за охорону навколишнього середовища, що лише абсолютно байдужий глядач не повірить у те, що промисловість – це дійсно бомба уповільненої дії.
Неможливо підрахувати, скільки саме людей хворіє і вмирає через екологічні проблеми. Боротьба за природу – це неоголошена війна, яка не піддається точним статистичним підрахункам. Тому головна героїня стикається з нерозумінням людей, в ім’я яких ризикує своїм життям.
У той час, як оточуючі критикують вчинки Хатли, їй допомагають немов самі сили природи. Головна героїня “заряджається”, лежачи на мосі. Коли їй потрібно за маск уватися – поруч несподівано опиняється шкура барана, що ідеально підходить для того, щоб жінку не помітила поліція. А коли вона замерзла, то відігравалася в гарячому вулканічному басейні. Дика природа для Хатли – немов її рідний дім.
Часто північні пейзажі показуються в мистецтві, як негостинні території, які відлякують своїм суворим кліматом і несподіваними небезпеками. Проте в “Гірській жінці: на війні” природа Ісландії – це живий організм. Земля тут суцільно покрита м’яким мохом і свіжими травами, а гірські ландшафти так і просяться в раму.
Ще одна особливість Ісландії, яка кумедно підноситься в картині, – це специфіка родинних зв’язків. Населення всієї цієї країни складає близько 320 тис. осіб. А значить, що ледь не будь-які двоє ісландців, якщо трохи поговорять про своїх предків, можуть з’ясувати, що є далекими родичами. Наприклад, у фільмі показано, що незнайомка, яка виявилася досить умовною кузиною, викликає в іншого ісландця більше довіри, ніж поліція. І цю недовіру до правоохоронців прекрасно зрозуміє український глядач.
За словами вітчизняного продюсера Сергія Лавренюка (“Лагідна”, “DZIDZIO Контрабас”), спочатку цю картину планували знімати у копродукції з Болгарією. “Адже європейці знали, що в цій країні зручно організувати виробничий процес. А я переконав їх, що в нашій країні теж можна організувати зйомки на найвищому рівні. Українська частина зйомок проходила в Київській області. А сцени на заводі знімалися на “Дніпровському меткомбінаті”. Отримати дозвіл на те, щоби знімати там, було надзвичайно важко. Однак наші зарубіжні колеги відзначили, що в Європі вони б взагалі ніколи не отримали можливість знімати на такому заводі. Вони були просто в захваті від цього”, – розповів Лавренюк.
Повільний ритм цього фільму змушує глядача уважніше вдивлятися в прихований символізм багатьох епізодів. Наприклад, протягом всієї картини Хатла намагається порвати високовольтні дроти (розірвати зв’язок країни з промисловістю). Але разом із тим жінка вибудовує стосунки з дівчинкою-сиротою. “Майбутнє можна побудувати лише на духовних, а не на технологічних зв’язках”, – немов проговорюється між рядків у цьому фільмі.
У “Гірській жінці: на війні” звучить ціла низка закидів на адресу нових технологій. Дрони, портативні камери спостереження, космічні супутники, інфрачервоні теплодетектори – це все інструменти ворогів головної героїні, за допомогою яких її хочуть зловити і запроторити в тюрму. Сама ж Хатла, коли пише маніфест, використовує олдскульну друкарську машинку. А кульмінацією її протистояння з технологіями стала дуель з дроном, в якій Хатла, як справжня амазонка, була озброєна луком.
Також автори стрічки з недовірою ставляться до глобалізму – прихід китайського інвестора розцінюється як загроза. А місцевий фермер обурюється, що промисловці забрали землі, на яких раніше можна було пасти стада. Словом, консервативному глядачу цей фільм точно сподобається.
Найбільш красномовна метафора з’являється у фіналі. (Увага, спойлер!) В ньому показується затоплена дорога, по якій ідуть герої. Немов потоп, про який роками попереджали екологи, вже настав. І жодна технологія не допоможе людині вибратися з нього (автомобілі зупиняються на півдороги). Врятуватися можна, тільки якщо міцніше триматися разом зі своїми рідними.