Триває робота над фільмом Тараса Ткаченка «Гніздо Горлиці». Головні ролі у стрічці виконали широковідомі Віталій Лінецький та Римма Зюбіна. А в основу сценарію стрічки покладено однойменний кінороман чернівецького письменника Василя Мельника.
Списавшись із ним традиційною поштою, ми з’ясували, що в кар’єрі митця – це далеко не перше оповідання, призначене для широких екранів. Крім того, ми обсудили роль жінки у вітчизняному кіні та в долі самого письменника.
Чи знімалися раніше фільми за вашими творами?
«Гніздо горлиці» стане першим ігровим фільмом за моїм твором. Кінороман, який наразі екранізується, я написав власноруч. Він отримав відзнаку «Коронації слова». Сюжет фільму суттєво не відрізнятиметься від написаного у романі. Не виникло необхідності внести в нього кардинальні зміни й у зв’язку з загибеллю виконавця головної чоловічої ролі Віталія Лінецького. Ніби всіх все влаштовує. Автору це імпонує.
Раніше місцеві специ намагалися екранізувати мій твір «Рудіший рудого». Відзняли відсотків 30, а потім забракло коштів. Тож робота над стрічкою призупинена.
В українському кіні різних епох прослідковується акцент на персонажах-чоловіках. Знакові вітчизняні фільми, головним героєм у яких були жінки, – можна перерахувати на пальцях. Доповнить цей невеличкий список «Гніздо горлиці», головною пружиною усіх подій у якій є саме жінка, головна героїня.
Зустріч із гарною жінкою, дівчиною, молодицею для мене – свято. Хоч і прожив зі своєю єдиною дружиною вже 52 роки, проте лишаюся людиною дуже влюбливою. Практично в кожному персонажі моїх творів є часточка мого характеру. Я багато років був керівником промислових підприємств та установ, тому мені близька атмосфера і вчинки моїх персонажів.
З чого почався ваш творчий шлях?
Я ніколи не мріяв стати письменником, журналістом. Хотів стати військовим, генералом… не судилося. Я виріс на Поділлі, у селянські родині. Після закінчення місцевої десятирічки, навчався у Київському технікумі харчової промисловості. Відтак здобув вищу освіту у Московському інституті харчової промисловості. Після закінчення навчання працював у Молдові.
Там до нестями закохався. Отримав «гарбуза». Зрадниці вирішив помститися. Як це зробити – не знав. Хотів отруїтися – не знайшов отрути. Хотів накласти на себе руки – не зміг знайти мотузка. Хотів втопитися – там не було ні річки, ні ставка.
Та вирішив взятися за перо. Хай, стерво, знає кого втратило! Отже все почалося з кохання. Нерозділене кохання також може бути позитивом. Нині я автор більше 30 книжок прози, багатьох п’єс, комедій, кіносценаріїв.
Коли ви почали писати сценарії для кіно?
У 1989 році я написав перший кінороман, який називався «Дзига». У ньому йдеться про незвичайну людську доброту. Перш ніж взятися за кіносценарії, я почав із казок для дітей, відтак – гуморески, потім – п’єси, комедії,нариси, пригодницькі твори, етюди. Шлях до кіно був довгим. Я прочитав практично всі кіносценарії, що виходили в СРСР. Тепер у моїй бібліотеці зберігається практично 50 найкращих кіносценаріїв, що їх було видано за часів влади Рад.
Крім того, я ретельно опрацював п’ять томів Олександра Довженка, «Сценарну майстерність» В. Юнаковського, «Вопросы кинодраматургии» (1954), закінчив Московський літературний інститут ім. Горького.
«Гніздо горлиці» – це єдиний ваш кінороман?
Так. Є тільки кіноповість «Під зорепадом серпня» на три частини (еротика, натуралізм, сімейна зрада). А серед інших кіносценаріїв:
«Глечик для коханої» (батьки і діти, медовий місяць),
«Сьогодні, завтра і завжди…» (будні сучасних працівників ДАІ, щось схоже на комедію),
«Сталося на Прикарпатті»/«Недомірок із Прикарпаття» (життєва трагедія людини, наділеної неприродними здібностями),
вищезгадана «Дзига»,
«Місяць над Дністром» (старшокласники, перше кохання),
«Провінціали» (комедія, радість молодого подружжя),
«Писулька незаміжній» (мелодрама про взаємини у студентському товаристві),
«Шукачі вітру» (пошук своєї стежини у житті молодими),
«Відлюдько» (про егоїста-інтелектуала),
«Пором» (лірична мелодрама про кохання) написано у співавторстві,
тільки-но закінчив роботу над «Хутірцем на пагорбі» (про відродження українського села).