В одній із паралельних програм 76-го Венеціанського кінофестивалю, який проходитиме з 28 серпня по 7 вересня, покажуть фільм литовського режисера Мантаса Кведаравічюса «Стасіс». Правда, в цьому кінофорумі він братиме участь під назвою «Парфенон». Стрічка буде боротися за призи секції «Тиждень критики», яка проводиться Національною спілкою італійських кінокритиків (SNCCI). А в український прокат картина вийде в другій половині 2020 року.
«Стасіс» розповідає історії чотирьох: курдського гангстера Гарипа, української реставраторши ікон Софії, біженця з Південного Судану Мехді і працівниці борделю Анни. Їх об’єднують любовна і кримінальна історії. А події розгортаються в Афінах, Одесі та Стамбулі.
Зйомки картини проходили Україні, Греції, Туреччини, Уганді й Литві. А головні ролі виконали Рита Бурковська, Анна Білоброва, Мехді Мохаммед і Гарип Оездем.
Напередодні світової прем’єри «Стасіса» у Венеції український продюсер фільму Наталія Лібет розповіла в ексклюзивному інтерв’ю Cut Insight про трирічне наукове дослідження, яке лягло в основу фільму, і про сучасні проблеми Європи, підняті у цій стрічці.

Що означає слово «Стасіс»?
У перекладі з грецької це слово означає дуже тонкий момент балансу всіх зовнішніх і внутрішніх сил. Зазвичай таке трапляється перед сильною бурею або кризою. Наприклад, у Європі такий стан був перед початком Першої світової війни. Це дуже швидкоплинний стан. Воно також трапляється у людей, коли зовнішні обставини і внутрішні сили людини знаходяться в рівновазі/балансі, а потім зсуваються під впливом якихось факторів.
Українська назва фільму – «Стасіс». Але в інших країнах стрічка називається «Парфенон». Чому ви вирішили по-різному назвати свою картину?
Мантас змінив назву фільму перед його світовою прем’єрою. У нашій країні залишилася назва «Стасіс» із бюрократичних причин. Також українські продюсери працювали з промо фільму з самого початку його запуску в нашій країні, і український ринок уже звик до назви «Стасіс».

Ваш фільм знімався одночасно в документальній та ігровій манері. Чому ви вибрали саме такий спосіб створення картини?
Мантас Кведаравічюс слідує сучасному тренду в світовому кінематографі «вигадка-не-вигадка». В останні роки такий спосіб створення кіно стає все більш популярним. У більшості сцен тут професійні актори взаємодіють з непрофесіоналами. Задум цього фільму спирається на багаторічне дослідження суданської громади в Афінах, жителів Одеси, які не задіяні в сезонному пляжному бізнесі, і курдських підприємців у Стамбулі.
«Стасіс» показує впізнавані/туристичні локації в цих містах?
Ні. У фільмі з’являються занедбані індустріальні комплекси та борделі в Афінах. Антикварний магазин, туберкульозна клініка і опера в Одесі. Магазин килимів у Стамбулі. Ці міста показуються в фільмі в моменти повстань і заворушень. Вибудовується діалог між цими трьома містами, рухаючись від фактичного до сюрреалістичного.

Ви сказали, що меседж цієї картини виріс із багаторічного наукового дослідження. Що це було за дослідження?
Мантас – доктор соціальної антропології Кембриджського університету. Цей фільм ґрунтується на дослідженні, яке він проводив для своєї наукової роботи. Він фокусувався на проблемах сучасної Європи: криза біженців, війна на сході України, зіткнення за зміцнення ісламської держави в Туреччині тощо. Фільм показав складну взаємодію націоналізму, релігії та історії. Дослідив роль художніх форм (опери, образотворчого мистецтва та музики) їх переплетення і протистояння з механізмами лиха. Актуалізував залучення індустрії і людської праці в таких ситуаціях, які ставлять під сумнів ідеї про людський та нелюдський фактори, стереотипи щодо людського тіла і сексуальності. Також стрічка критично дослідила роль медіа в створенні сучасних умов.

Скільки тривало це дослідження?
Три роки. Але не просто сидячи за робочим столом, а по-справжньому проживаючи життя своїх персонажів. Мантас збирав матеріали для сценарію, подорожуючи по Туреччині, Україні та Греції. Режисер брав участь у русі протесту в парку Гезі, відвідував міграційні зони, спостерігав за повсякденним життям різних громадських організацій. Стежив за тим, як працюють із переселенцями в Одесі, Вінниці та Києві. Як в Україні борються зі спалахами туберкульозу і запобігають поширенню СНІДу. Мантас брав участь в протестах на Майдані і демонстраціях анархістів і лівих сил в Афінах. А на грецькому острові Нисирос він зустрічався з біженцями з Африки і Курдистану.
Це вже не перший фільм Кведаравічюса, в якому він піднімає актуальні для України теми.
«Стасіс» продовжив ідеї режисера, які він почав розвивати в своїх фільмах «Барзах» (2011) і «Маріуполіс» (2016). Режисер відправився у віддалені східні райони, де сплелися найрізноманітніші культури, де нестабільність стала нормою і де більшість місцевих звикла щодня стикатися зі смертю.