Активно зростає інтерес українського глядача до документального кіна. Минулоріч на найбільших вітчизняних кінофорумах кращими у національному конкурсі стали саме неігрові стрічки. На найбільшому кінофестивалі документального кіна у країні Docudays UA, що проходив у березні, щодня були аншлаги. Буде не дивно, якщо два кінофести неігрового кіна, що розпочинаються у квітні, також збиратимуть переповнені зали.
Першим стане Ukraine: International Documentary Festival, що триватиме у Києві з 17 по 27 квітня. Місце проведення – Культурно-мистецький центр Києво-Могилянської Академії.
Його програма буде зосереджена саме на авторському кіні, що розповідає про досвід особистих і суспільних змін. Загалом буде показано 21 картину. Усі вони відібрані на амстердамському кінофорумі IDFA. Разом зі звичним для нас європейським кіно, на фесті можна буде переглянути картини з досить екзотичних Нової Зеландії та Мадагаскару. Натомість український фільм у програмі буде лише один – «Позитив» Поліни Кельм.
Окрім кінопоказів програма рясніє майстер-класами за учаcті громадських діячів, письменників та режисерів-документалістів.
А 28 квітня розпочнеться фестиваль кіна й документалістики «86». Триватиме він по 3 травня у Славутичі (Чернігівська обл.). Програма кінофоруму формувалася немов за принципом – краще менше, та краще. Усього близько 25 відвертих фільмів, половина з яких – короткометражні.
Саме на цьому кінофорумі відбудеться українська прем’єра фільму Чеда Грації «Російський дятел» – першого в історії України тріумфатора авторитетного кінофестивалю Sundance. Не менш цікавими обіцяють бути й інші картини фесту.
Інтригує проект My Street Films, що проходитиме на «86». Він складатиметься з фільмів, знятих у різних містах України як досвідченими кінематографістами, так і аматорами. Мета проекту полягає в тому, щоб звичайні люди призвичаїлися брати в руки кінокамери, бажаючи висвітлити те чи інше питання власного міста, вулиці двору, сексу тощо. До участі в цьому проекті було подано 65 заявок, із яких організатори фесту оберуть до десяти кращих.
«Близько половини цих стрічок розповідатимуть про Київ. Також наразі триває робота над проектами про Сімферополь, Бережани (Тернопільська обл.), Запоріжжя, Краматорськ (Донецька обл.), Новояворівськ (Львівська обл.) тощо», – розповідає організатор фестивалю Надія Парфан.
Можливо настільки сильний інтерес саме до документального кіна пов’язаний із тим, що реальність, у якій ми живемо, довгий час показувалася в кіно спотворено. І наразі наш глядач просто скучив за правдивим образом свого буття. А може причина в тому, що часи, які ми наразі важко переживаємо, потребують прискіпливішого аналізу. І за допомогою широких екранів вглядітися у те, що відбувається, – легше.