Зустріч з Віном Дізелем – це завжди подія, яка розвивається за власним, часто непередбачуваним сценарієм. Актор, який вдихнув життя в образи неземного мініатюрного грута з «Вартових Галактики» і більше ніж земного бравого гонщика Домініка Торетто з «Форсажу», ніколи не приходить на зустріч один. Він завжди й усюди з друзями та помічниками, що, втім, одне й те саме. Але найжахливіше, Він Дізель майже ніколи не приходить вчасно. Він вривається, як вихор, коли вже втрачаєш будь-яку надію на інтерв’ю. При цьому на його обличчі посмішка, гучний низький голос не потребує рупора, а на футболці зазвичай можна прочитати якийсь крутий напис. На попередній зустрічі в Лас-Вегасі на ньому була футболка з написом: «У мене немає друзів, у мене є сім’я». Цього разу на зустрічі в лос-анджелеськом готелі London на його широких грудях красувалася біла футболка з контуром карти Європи та написом на рукаві «Одна раса», пише VGL.
Хто міг тоді знати, що це буде одне з останніх інтерв’ю «вживу», перед тим як увесь світ натисне на паузу в очікуванні відповіді на запитання: «Що ж робити з цим новоприбулим вірусом?». А фільм «Бладшот», що базується на однойменному коміксі видавництва Valiant Comics, у якому Він Дізель зіграв головну роль, повністю провалиться в прокаті й у терміновому порядку одним з перших буде переведений з екранів кінотеатрів прямо в онлайн. У той сонячний березневий день Він Дізель був веселий і гучноголосий, постійно поривався показати сімейні відео дітей на своєму телефоні. При цьому кілька разів у нього на очі наверталися сльози. Є щось обеззброююче в тому, коли бачиш чудернацького лисого громилу, який то сміється, то плаче, але не приховує своїх бурхливих емоцій. Дивно, що він тільки один раз зіграв у класичній комедії – у фільмі «Лисий нянька: Спецзавдання», де втілив образ колишнього морського піхотинця, який охороняє п’ятьох дітей. Ось він, справжній супергеройський образ. Де там Ксендеру Кейджу або навіть Ріддіку!
– У фільмі «Бладшот» ти зіграв роль супергероя, відродженого за допомогою нанотехнологій. Це один з найулюбленіших героїв у середовищі військовослужбовців. Як ти думаєш, чим саме приваблюють супергерої, адже їх так легко перетворити в машини смерті?
– Гарне запитання. Можливо, тому, що дуже багато людей у світі відчувають свою неповноцінність? Чи тому, що в людей є комплекси й вони не впевнені в собі? І саме тому людей так приваблює можливість опинитися на місці супергероя й дізнатися, що відчуває людина, яка має суперздібності.
– Говорячи про суперздібності, у цьому фільмі ти не тільки зіграв головну роль, але й став його продюсером. Якщо подивитися на твою фільмографію, то легко помітити, що більшість кінокартин, у яких ти знімався, ти сам і продюсував. Таке подвійне завдання полегшує процес створення фільмів чи, навпаки, робить його для тебе складнішим?
– Я часто кажу, що в той момент, коли я потрапляю нарешті на знімальний майданчик, починається найкраща й найлегша частина моєї роботи. Дійти до цієї фази і створити щось вартісне з нічого, з повітря, – це найважче. Дуже давно, коли я ще був дитиною з бідної сім’ї і їздив у нью-йоркському метро, я вірив у те, що обов’язково колинебудь стану найбільшою зіркою. Але тепер я в іншому становищі. Ще років десять тому звучало неймовірно круто, що за тобою стоять популярні франшизи: і «Ріддік», і «Вартові галактики». А зараз я відчуваю себе таким собі божевільним ученим, якому обов’язково потрібно знаходити нові ідеї. І це найважча робота. Я б навіть сказав, що вона прирікає тебе на самотність. Адже звідки їх взяти, ці ідеї? Як не розчарувати своїх фанатів і непохитно підтримувати їхній інтерес до того, чим ти займаєшся? Тому, коли ви дивитеся «Визнайте мене винним» чи «Бладшот», то ви не можете не відчути того, що я завжди віддаю своїм фільмам частину своєї душі.
– Потрібно визнати, що в тебе справжній талант збирати навколо себе прекрасних акторів. У цьому фільмі разом з тобою знімався Гай Пірс. Що ти можеш розповісти про роботу з ним?
– Гай Пірс не тільки неймовірно талановитий, він ще й чудова людина. Працювати з ним величезне задоволення. Коли ми вже відзняли половину матеріалу, Гай мені сказав: «Слава Богу, що в мене за плечима є досвід зйомок у фільмі «Пам’ятай!». Мені здається, що саме зйомки в «Пам’ятай!» підготували мене до зйомок у «Бладшоті»!
– Твої фільми вирізняються тим, що часто зйомки відбуваються в екзотичних географічних локаціях. Наприклад, «Бладшот» фільмувалив Південній Африці. Чому ти обрав саме цю країну, чим вона тебе привабила?
– Уся справа в тому, що на наступний рік після виходу на екрани фільму «Лисий нянька: Спецзавдання» до мене звернувся Нельсон Мандела. Це було у 2006 році. Він розповів мені, що його смертельно хвора племінниця висловила бажання отримати мій автограф на відеокасеті з цим фільмом. Слід зауважити, що я завжди захоплювався Манделою. Ми навіть дні народження святкуємо в один день! Я прекрасно пам’ятаю, як в юності їхав у поїзді метро в Нью-Йорку й думав про те, що це ж, мабуть, щось означає, що такий альтруїст, як Нельсон Мандела був народжений в один день зі мною. Насправді я дуже цим пишався! Так ось, спілкуючись з ним, я пообіцяв самому собі, що коли-небудь я обов’язково приїду в цю країну і зніму там фільм. І коли ми вирішили знімати «Бладшот», я сказав, що буду знімати його тільки в Південній Африці. І я мав рацію, що наполіг на цьому. Це було чудово! Я взяв на зйомки своїх дітей. І вони щодня там вивчали мову зулу. А потім, коли зйомки добігали кінця, моя дочка Ханія і мій син Вінсент виступили перед усією знімальною групою, майже 500 осіб, і вся їхня програма була цією мовою! Вони танцювали й співали, у мене все записано на телефоні. Це було просто чудово! Пам’ять на все життя!
– У восьмому «Форсажі» разом з тобою знялася уродженка Південної Африки Шарліз Терон. Це була ваша перша спільна робота?
– Насправді ми повинні були зніматися разом ще у 2000 році в «Азартних іграх». Це був єдиний фільм, коли я відмовився від ролі, про що, до речі, ніколи не пошкодував. З тих пір нам з Шарліз ніяк не вдавалося зустрітися на знімальному майданчику. Але коли наша зустріч нарешті відбулася, а це сталося на Кубі, то, незважаючи на те що всі попередні дні там стояла відмінна погода, в одну мить вдарив сильний грім і небо перерізала незвичайна блискавка! Це був справжній знак згори!
– А як щодо Хеллен Міррен, як тобі вдалося її залучити?
– Може, бути важко повірити, але Хеллен Міррен в одному з інтерв’ю зізналася, що вона обожнює Віна Дізеля. Так, так і сказала: «Люблю і мрію з ним знятися у «Форсажі». Звичайно, усі журналісти відразу підхопили цю новину й рознесли по всьому інтернету. А потім ми зустрілися з нею на одній з вечірок. І ось переді мною постає чарівна жінка, талановита актриса, лауреат премії «Оскар», яка обіймає мене й каже, що, хоч я і не знаю, хто вона така, але вона любить мене (сміється), і чому ж я й досі не запросив її на зйомки? Що мені було робити в такій ситуації? Звичайно, я терміново організував робочу зустріч зі сценаристом і режисером стрічки у себе на віллі в Домініканській республіці й не відпускав їх звідти тиждень, до того часу поки вони не вставили в сюжет стрічки роль для Хеллен Міррен. І слава Богу! Тому що завдяки її героїні сценарій фільму тільки виграв, не кажучи про те, що працювати з такою актрисою одна насолода.
– Чи змінився стиль твого водіння з тих пір, як ти знявся у «Форсажі»? Ти сам любиш поганяти?
– Ні. Я своє відганяв. Повір, нічого так не змінює твій стиль водіння, як народження дітей і відчуття відповідальності не тільки за своє, а й за їхнє життя. Крім того, на зйомках мені доводиться більше репетирувати з каскадерами, ніж самому брати участь у гонках. Гонки для професіоналів. І це правильно. А всі інші можуть отримувати справжню насолоду від запаморочливих трюків і віражів з інтенсивним викидом адреналіну під час переглядів наших фільмів, причому обов’язково на великих екранах.
– Як ти думаєш, діти підуть твоїми стопами?
– Вони вже кращі! Вони просто неймовірні! Мабуть, усі пам’ятають, як я зганьбився сім років тому, коли опублікував на своїй сторінці у фейсбуці відео, у якому заспівав караоке. Так ось, з того часу я став співати ще більше. І ось тепер моя чотирирічна донька Полін ходить по дому й виспівує ті самі пісні, які співаю я! Звичайно, моє серце при цьому просто тане. Мої діти – це те, заради чого я живу! Коли ми нещодавно їздили в Карібіку, то крім буржуазного відпочинку на яхті ми поїхали всі разом і в місцевий дитячий притулок. Знаєте, що сказали мої діти? «Ви всі тепер частина нашої великої родини». У всіх були сльози на очах, чесно! Я суперщаслива людина, тому що в мене є такі дивовижні діти!
Спеціально для VGL cinema Лєна Бассе, Лос-Анджелес, 2020