Американська кіноіндустрія, яка випускає близько 800 повнометражних стрічок на рік, страждає від перевиробництва. Фільмів там знімається настільки багато, що в них знаходять своє відображення навіть найменші віяння в сьогоденні США. У Польщі, де щороку з’являється не менше 70 повних метрів, кінокартини зачіпають лише найважливіші соціальні, культурні та історичні аспекти наших західних сусідів.
Ну, а в Україні за 2013 рік було випущено трохи більше десятка повнометражних стрічок. За таких обсягів даремно говорити, що їх вистачить аби показати всю палітру нашого буремного сьогодення. Вітчизняних кінокартин настільки мало, що за своїм змістом вони практично ніколи не перетинаються між собою. Тож будь-які, на перший погляд, випадкові збіги між цими ліченими фільмами – потребують особливої уваги.
У 2013 році вийшло одразу два повнометражні українські фільми, одним з ключових героїв яких є святий Христофор. Це не святий Миколай, Ісус чи Діва Марія, до яких щодня звертається кожен віруючий українець. Це святий, про якого знає далеко не кожен релігійний співвітчизник. Чому ж у цей поворотний для нашої країни рік вітчизняний кінематограф викинув на поверхню саме святого Христофора?
3-го квітня на екрани вийшов перший в Україні жаховичок у 3D «Синевир» (реж. Вячеслав і Олександр Альошечкіни). Сюжет стрічки переносить глядача в 70-і роки на береги карпатського озера, на честь якого і названо фільм. Компанія молодих людей збирається на пікнік. Вночі, сидячи перед вогнищем, вони починають розповідати страшні історії. Один із хлопців лякає всіх байкою про кровожерливу тварюку Песиголовця, яка живе у цих краях. Та як тільки він закінчує «вигадану» оповідь – з лісу доноситься протяжне виття, від якого холоне кров…
Вячеслава Альошечкіна на створення Песиголовця наштовхнула фреска у Софії Київській. «Я підбирав натуру для зйомок одного серіалу, і коли підіймався на хори, помітив фреску, на якій був зображений чоловік з головою собаки, а в руках у нього був спис», – згадує фільммейкер.
Саме так зображується святий Христофор у східній традиції християнства. Відповідно до православних життєписів за життя він навернув у віру христову багатьох людей. Крім того він неодноразово творив чудеса: вткнутий ним у землю жезл – розцвів, а хліби, яких не вистачало подорожнім, після його молитви, примножилися.
Однак західна традиція християнства знає дещо іншого святого Христофора. У католицьких життєписах він не мав собачої голови, а був просто кремезним чолов’ягою. Саме завдяки своїм фізичним даним він займався тим, що переносив людей через небезпечний брід. А одного разу йому випало переносити через швидку річку Христа.
«Христофор був гігантом, однак не зміг втримати Ісуса і впав. Трактується це так, ніби він не втримався під вагою всіх гріхів людських. Власне з цього епізоду і починається фільм», – розповідає про свою стрічку «Брати. Остання сповідь» режисер Вікторія Трофименко.
В основу сценарію цієї картини лягло оповідання номінанта на Нобелівську премію Торгні Ліндгрена «Джмелиний мед». Скандинавський сюжет режисер перенесла в українські Карпати.
У центрі історії – письменниця, котра спеціалізується на релігійній літературі. Одного дня вона приїздить з лекцією у гуцульське село, де знайомиться з нещасним хворим старцем. Згодом вона дізнається про його ненависть до брата, що живе неподалік. Обидва брати не спілкуються вже багато років, бажаючи один одному лише смерті. Місточком між двома хворими старцями і стає ця релігійна письменниця.
Обидва ці фільми – знакові для вітчизняного кіна. «Синевир» отримав Гран-прі Московського кінофестивалю 3D фільмів. А «Брати…» боролися за нагороди елітного кінофоруму класу «А» в Гоа. «Синевир» став подією у вітчизняному мейнстрімі. А «Брати…» – не менш знаковою прем’єрою в царині авторського українського кіна.
Вихід цих двох стрічок саме сьогодні, на хвилі глибокої політичної кризи, від якої страждає цілісність нашої країни, підкреслює те, що в українському сьогоденні мають місце як православні, так і католицькі традиції. Що Україна багата як східними, так і західними культурними цінностями. І що саме у їх співіснуванні народжуються справжні мистецькі шедеври.