До недавнього снігопаду в Києві стояла дивовижна тепла осінь. З одного боку, вона допомогла команді фільму пережити хвилювання перед прем’єрою, а з іншого боку подарувала ілюзію того, що до листопада ще купа часу і можна купу всього встигнути.
І це була не просто ілюзія: абсолютно несподівано вдалося встигнути випити каву з Фімою Чупахіним, який на кілька днів, заради прем’єри «Дикого Поля», прилетів до Києва з Нью-Йорка, де живе і працює вже багато років. Саме Фіма став композитором фільму, і саме він придумав його головні музичні теми.
Найвища точка Києва. Площа Слави. Сіре небо. Жовті дерева. Йде дощ. Скоро прем’єра.
Фільму ми ще не бачили. Як і багато хто з вас.
Ось і говоримо – одразу багато про що.
Про фільм «Дике Поле»
Лодигін жартує, що я буду засмучений, але я не боюся дивитися кіно. Моє завдання – допомогти режисерським задумам. Я готовий відмовитися від будь-якої ідеї, навіть від найкращої, аби це працювало в загальній історії. Якщо режисер каже «Гівно», я кажу: «Окей, гівно». Але право на суперечку у мене є, і перш ніж погодитися, я приводжу аргументи: «Слухай, моя ідея полягає в цьому…». Роблю все, щоби режисер ще раз постарався мене зрозуміти і був упевнений, що ми від цього відмовляємося не дарма. Так, дуже багато роботи летить у монтажну корзину. Але я завжди готовий прийняти точку зору режисера і команди, і подивитися, як це буде працювати. А судити, в результаті, глядачеві, і то не відразу, може через рік, а може і пізніше. Я, як композитор хотів, щоб музика працювала максимально так, як хоче цього режисер. Щоб його ідея втілилася в реальність.
Основний інструментальний акцент «Дикого Поля» – це гітари. Прекрасний гітарист Андрій Кобилянський зробив усе можливе і неможливе, щоб гітари звучали в потрібному мені дусі. Є сітари і табли – це музичні інструменти, які зазвичай звучать в індійській класичній музиці. Є труба і тромбон, барабани. Є джазова композиція. А ще я накричав там індійських слів у мікрофон, мене навчили як правильно їх вимовити індійські друзі, – і вийшла музика в автобусі. Було весело! Це дуже пригодницькі треки, які я хочу побачити і почути на великому екрані кінотеатру… Знаю, що буду сидіти і посміхатися. Мені здається ми змогли знайти класний баланс між тим, що це буде ілюстративна музика і музика, яка відображає історію. Вона вийшла цікавою, бруднуватою, нерівною. Там взагалі все брудно: і одяг, і герої, і заправка ця іржава. І в цьому і була фішка, щоб звучав не супер-вилизаний трек, стерильний трек, а живий і природний. Є такі моменти в фільмі, де здається ніби музика сама там народилася, як ніби завжди була тут, в цих полях, і зуміла подружитися з відеорядом по-справжньому.
Про Германа
Чим хороша історія Жадана – тим, що з одного боку вона дуже локальна, а з іншого – вона говорить про дуже загальні, універсальні речі, і у неї є шанс у масштабах світу стати чимось на кшталт «Трьох білбордів на кордоні Еббінга, Міссурі». Ця історія також має шанси знайти свою дорогу до абсолютно різних глядачів. Для мене дуже важливий контекст Германа, для мене саме його історія – провідна. Може, тому що я перекладаю на його героя себе самого. Ось я такий, «гойдаюся по нью-йоркщінє», а може моє місце тут? Може мені краще бути тут? А іноді я думаю, що ні, варто спробувати різні можливості – і не застрявати в минулому. Тому для мене основним в історії був Герман і ті питання, що він ставить перед собою, що для нього важливо, що він зрозумів. І музика, як мені здається, допомагає глядачеві зрозуміти його персонажа, а його персонажу – зрозуміти себе самого. Не знаю, чи вийшло, і чи відбувається це все насправді. Але мені дуже хочеться в це вірити.
Про музику в кіно
Нещодавно переглядав «З широко закритими очима» Кубрика. Там серед саундтреків є один досить простий фортепіанний твір. Простий, проте мені, як глядачеві стає дуже страшно, тому що ця музика ідеально підходить до сцени! Або як у «Бьордмені» – просто барабани. Але як це працює! В цьому і є майстерність саме кіно-композитора: написати не концертний твір для філармонії, чи не пісню для радіо, а створити саундтрек, який буде працювати саме з тим візуальним рядом, який у тебе є, і додасть йому глибину, а може, і нові смисли.
Ян Тірсен – це що високотехнічно виконана музика? Ні. Це прекрасний атмосферний мінімалізм, навіть імпресіонізм. Це кудись у бік Дебюссі і Саті. Ці його дивовижні мелодії для «Амелі». А є саундтрек до «Матриці», який щоб написати, потрібно мати дуже високий рівень майстерності. Адже щоб написати какофонію для оркестру, ти повинен понишпорити. Композитор повинен чимало знати і дуже вміло керувати оркестром в якості диригента, щоби створити таке а-ля індастріал-рок-авангард звукове полотно інструментами класичного оркестру. Я між іншим фанат «Матриці». Взагалі Don Davis пише дуже цікаву музику для кіно, і «Матриця» всього лише одна з багатьох його яскравих робіт.
Чув таку поширену думку, що композитор для кіно – це взагалі не композитор. Тому що його завдання – донести сенс фільму до найтупіших і низинних представників населення планети, які не здатні сприймати те, що відбувається на екрані без розжовування за допомогою звуків. Такий собі тапер. Але мені здається це дуже extreme view, і я з цим не згоден. Я вважаю, що музика в кіно – це новий вимір, який робить його тривимірним, об’ємним і живим. Нехай кіно буде знято в 3D, в 5D або 9D, без музики воно залишиться плоским.
Мені дуже подобається працювати над музикою для фільмів, і мені продовжувати цю справу! Все хочеться написати, спробувати всі жанри. Це дає дивовижну свободу! Просто якщо ти музикант, то найчастіше є учасником якогось проекту з певним форматом. І хоча формат цей гнучкий, все одно він один і той же, він обмежує тебе в якомусь сенсі. А ось вся принадність композитора для кіно в тому, що сьогодні ти написав для істерну «брудний» гітарний трек, а завтра – солодке фортепіано.
Загалом, кіно – це можливість для експериментів: я можу робити панк, можу робити ембієнт. А зазвичай, для себе, я пишу в основному джаз. Плюс почав з недавнього часу займатися саунд-продюсванням, і спродюсував соул альбом нашого нью-йоркського бенду Fake Tapes.
Про мелодії, що запам’ятовуються
Мені здається, є різні завдання. Наприклад, саундтрек із кінофільму «Бумер» ми всі запам’ятали і навіть можемо повторити. І це круто. А, наприклад, при створенні тієї ж «Матриці» брати Вачовські не ставили такого завдання «а давайте зафігачимо саундтречик який люди потім запам’ятають і будуть наспівувати, виходячи з зали». Функцію для «наспівування» виконала source music, – треки, які звучали у фільмі від Propellerheads, Rage Against the Machine. А музика виконала функцію тривимірності, функцію – ми дамо цьому футуристичному світу життя, справжнє. Для мене це так, у мене навіть мурашки зараз фігачать, коли згадую, як вона звучить.
Про Кривий Ріг, Харків і Нью-Йорк
Піаністи або музиканти можуть народитися і вирости всюди, в Кривому Розі теж. Вчитися, слухати, чути… Але після цього потрібно кудись виїхати. Це важливо. Я став імпровізувати, коли переїхав до Харкова, і я гордо думав, що граю джаз. Проте коли я приїхав до Нью-Йорку, то я зрозумів, що насправді – я тільки думав, що граю джаз.
Мені подобається, що в НЙ стираються всі межі національної приналежності, тільки якщо ти їх не плекаєш. На перших порах я свідомо уникав співвітчизників, адже я приїхав заради того, щоби робити музику, і робити її з певними музикантами. Зараз мені подобається іноді проводити час в українських ком’юніті. Дуже забавно що в НЙ я набагато частіше розмовляю українською ніж у самій Україні. Просто тут моє оточення в основному говорить російською, на відміну від українських друзів і знайомих у штатах, і виходить такий парадокс.
Про плани на майбутнє
Мені хочеться робити класну музику. А коли ми говоримо «класна музика» – це те, за чим стоїть купа роботи. Шаленої роботи. І я намагаюся її робити.
