Режисер найбільш успішного українського серіалу «Нюхач» Артем Литвиненко розповідає про фільми, які відіграли особливу роль у його житті і творчості.
«Форрест Гамп» (1994) Роберт Земекіс
Фільм фільмів. Я дивився його багато разів і при кожному новому перегляді знаходив у «Форресті» все нові й нові шари, підтексти, символи. Ця картина наповнена цікавими роздумами про призначення, про конфлікт із Богом, про відносини батьків і дітей…
Особисто мені дуже близькі роздуми головного героя про те, що таке доля. «Капітан Ден каже, що доля – це випадковість. А моя мама вважає, що все в житті визначено. Проте гадаю, що це і так, і так», – говорить в одній зі сцен Форрест. І я з ним повністю згоден.
«Дзеркало» (1974) Андрій Тарковський
Безсюжетне і незв’язне, на перший погляд, кіно, яке суперечить усім законам жанру. Точніше, взагалі не вписується ні в які закони і правила. І, тим не менш, це кіно справляє дуже сильне емоційне враження. Скільки б я його ні переглядав – до сих пір не можу зрозуміти, як працює цей фільм. Він дуже точно натискає на больові точки душі й викликає якісь абсолютно незвичайні асоціації. Парадокс…
Тарковський, на мій погляд, взагалі стоїть окремо від кінематографа. Це якесь абсолютно самобутнє явище – як Ван Гог у живописі.
«Гостя з майбутнього» (1984) Павло Арсенов
Щоб подивитися цей серіал, мені доводилося швидко бігти зі школи, іноді – навіть тікати з уроків. На деякі серії я запізнився, тож уперше цей серіал я подивився «шматками». І тільки через пару років «додивився» його повністю.
Цей дитячий пригодницький серіал виділявся своєю спробою створити на екрані майбутнє: літаючі машини, «миттєве метро» тощо.
Через багато років я прочитав інтерв’ю режисера, в якому він розповідав, що їм не вистачило грошей на зйомки космічного зоопарку, тож його вирішили побудувати на звуках. І я згадав, що в дитинстві цей епізод мені здався дуже дивним: звідкись з-за кадру гарчали якісь незвичайні істоти, але в кадр жодне з них не потрапило. Замість цього всі бачили зовсім звичайні берези і тополі. Це такий яскравий приклад того, як бюджет фільму впливає на повноту розповіді історії.
«Сунична галявина» (1957) Інгмар Бергман
На перший погляд цей фільм здається застарілим, але потім ти настільки в нього занурюєшся, що взагалі перестаєш помічати, що він чорно-білий. Мене здивувало, що настільки стара стрічка здатна так добре працювати з сучасним глядачем. Тут дуже тонко і точно показується переосмислення життєвого шляху.
«Зоряні війни. Епізоди IV, V, VI» (1977, 1980, 1983) Джордж Лукас
Мені подобається вся сага, проте найбільше враження на мене справили саме перші частини. Вони увірвалися в моє життя, коли мені було 11 років. Мама когось із однокласників працювала на заводі «Арсенал» і домовилася, що весь наш клас подивиться ці фільми в заводській їдальні з відеомагнітофона. На жаль, нам показали дві частини, а третю, як ми не просили, як не благали, нам подивитися не дали. Сказали, що не можна, мовляв, дітям так довго дивитися телевізор. Тож третій фільм я самостійно відшукав і подивився лише через кілька років.
Це кіно – любов з першого погляду. Щось таке світле, добре… з далекої-далекої галактики…
«Пролітаючи над гніздом зозулі» (1975) Мілош Форман
Його можна дивитися і як звичайний фільм, і як притчу, і як підручник з режисури і з кінодраматургії… Це еталон картини, створеної за всіма правилами. У ній дуже гармонійно поєднуються те, що йде від серця і те, що створене розумом. Та головне, що вражає мене в цьому фільмі найбільше, – це розповідь про свободу.
https://www.youtube.com/watch?v=GmW3f_u2cR4
«Великий Лебовськи» (1998) Ітан і Джоел Коени
Скільки б я не дивився цей фільм – завжди сміюся. Мене вражає місцями абсурдистський гумор і дуже колоритні персонажі… У кожному своєму фільмі Коени створюють якусь власну унікальну реальність.
«Термінатор 1 і 2» (1984, 1991) Джеймс Кемерон
Ці фільми я подивився вже у відеосалонах. У порівнянні з тим кіно, яке було в СРСР, «Термінатори» стали справжнім одкровенням. У них мене вразив потужний, захоплюючий екшн, дивовижні персонажі, атмосфера, музика і захоплююче розказана історія. Переглядаючи цей фільм сьогодні, можна, звичайно, помітити невеликі недоліки у графіці. Але вони не псують загального враження.
«Твін Пікс» (1990-1991) Девід Лінч
Це був прорив. Раптом, зовсім з нізвідки, на похмурому і прісному радянському телебаченні з’явився такий шедевр. Він відрізнявся не тільки незвичайним сюжетом і приголомшливою акторською грою.
По-перше, в телевізійному кіно раніше не зустрічалася така макрозйомка. Ніколи не забуду, як у Лори Палмер пінцетом з-під нігтя витягується буква. По-друге, наскільки атмосферно тут розповідалася історія і наскільки ж незвично було зануритися в сонне життя маленького містечка.
Думаю, що саме з «Твін Пікса» почався нинішній розквіт серіалів, які в останні роки вийшли на новий рівень. Хоча багато хто вважає, що першопрохідцем у цьому плані був «Доктор Хаус».
Після перегляду «Твін Пікса» я навіть купив книгу «Щоденник Лори Палмер», у якому її щоденник був здвоєний зі щоденником агента Купера. Я отримав дуже незвичний досвід читання книги, яка є частиною самого сюжету.
«Бетмен» (1989) Тім Бертон
Особисто для мене Бетмен почався саме з цього фільму. Він підкорив мене тим, що був візуалізованим коміксом, а я нічого подібного раніше не зустрічав. Світ цього фільму, його декорації, костюми, техніка – просто вражаючі! Часто згадую Джека Ніколсона в ролі Джокера. Це щось!
За спогадами Тіма Бертона, цей фільм дуже важко знімався. Плутанина була настільки сильна, що під час зйомок однієї зі сцен Джек Ніколсон в образі Джокера біг по сходах і посеред дубля несподівано зупинився, повернувся до режисера і запитав: «Тім, а куди я взагалі біжу?» На що Бертон відповів: «Джек, давай, ти добіжиш, ми це знімемо, а вже потім я тобі як-небудь поясню».