На здобуття цьогорічної Державної премії України імені Олександра Довженка висунуто два претенденти. Творці повнометражного ігрового фільму «Плем’я» (режисер Мирослав Слабошпицький та оператор Валентин Васянович) і режисер Борис Ревенко.
Нинішня дилема з премією символізує ситуацію у вітчизняному кінематографі, що застряг між минулим і майбутнім. З одного боку в ньому правлять сивочолі режисери-напівбоги, що багато знімали за радянських часів, але втратили можливість фільмувати в роки незалежності.
Напротивагу їм — покоління молодих режисерів, яким удалося подолати всі складнощі сьогодення і зняти дійсно видатне кіно в обставинах, які цьому геть не сприяють. Перші живуть учорашнім днем. Другі — сміливо дивляться у майбутнє. Відповідно і присудження премії Довженка символізуватиме позицію нашого кіна: чи його сьогодення — не більше ніж інерція попередніх досягнень, чи в ньому дійсно з’явилися нові сили для подальшого поступу.
Загалом ця премія живе учорашнім днем. Із 16 її лауреатів – 14 отримували її за минулі свої досягнення. І лише два рази — безпосередньо за фільм, знятий напередодні. У 1998 році нагороду отримали автори “Москаля-чарівника” (1995), а в 2004 — творці “Мамая” (2003). Та художній рівень обох цих картин не підіймається вище позначки “посередньо”.
Цьогоріч на премію нарешті номінується дійсно видатна картина “Плем’я”, що отримала шквал захоплених відгуків по всьому світі. І можливе присудження нагороди саме цій стрічці стане відзнакою не стільки фільму Слабошпицького, скільки підвищить здеградований імідж самої премії Довженка.