Фільм присвячено вигаданому американському маніяку на ім’я Джек. Він ставився до вбивств, як до творів мистецтва. Всього він відправив на той світ більше 60 осіб. Однак у стрічці показано лише п’ять його садистських перформансів. Джек любив оригінально обігрувати кожне кровопролиття, колекціонувати в холодильній камері тіла своїх жертв, а також фотографувати їх у незвичних позах. А якщо знімки виходили, на думку Джека, недостатньо красивими, то він повертався на місце злочину, прихопивши з собою пару заморожених трупів, і робив нові фото.
Цей фільм-провокація від датського скандаліста Ларса фон Трієра буквально посварив глядачів. Одні наполягали, що режисер – геній, який зняв свій черговий шедевр. Інші ж із пальцем біля скроні висміювали в цій картині буквально кожен епізод.
Аргументи тих, кому фільм сподобався
- Цей фільм – автопортрет Ларса фон Трієра. Так само, як Джек у стрічці знущається над своїми жертвами, сам режисер, та й взагалі кожен художник, знущається над своїми акторами і натурника. Адже мистецтво вимагає жертв.
- В сюжетах і персонажах стрічки читаються мотиви класичних творів. Наприклад, весь фільм будується на сповідальному діалозі Джека з дідусем по імені Вердж. Останній веде головного героя через загробний світ, так само, як Вергілій вів Данте в “Божественній комедії”.
- Композиції кадрів будуються на дуже соковитому символізм. Наприклад, коли Джек приходить у свій недобудований дім, то опиняється в оточенні вертикальних дерев’яних балок, що стоять замість стін. У цій сцені Джек нагадує дикого звіра, якого загнали в клітку.
- Виконавець головної ролі Метт Діллон вражає своєю підступною чарівністю. У нього закохуєшся і починаєш боятися одночасно.
- Починаючи з постера до фільму, який нагадує дитячий малюнок, і завершуючи фінальними титрами, в яких звучить ритмічний шлягер Рея Чарльза Hit the Road Jack, Ларс фон Трієр підказує, що не варто ставитися до цього кіно занадто серйозно. Все в цьому фільмі – інтелектуальний жарт.
Аргументи тих, кому фільм не сподобався
- Багато сцен у картині побудовані надто театрально, а місцями вони навіть скочуються в кітч. Наприклад, дослівне цитування класичної картини Ежена Делакруа “Човен Данте” на широкому екрані виглядає, щонайменше, наївно.
- Хронометраж картини тривалістю в дві з половиною години надто затягнутий. Тим більше, що ближче до фіналу динаміка фільму сповільнюється, через що починаєш нудьгувати.
- Ларс фон Трієр відверто ненавидить жінок. Режисер у всіх подробицях показує вбивства саме представниць прекрасної статі. А коли справа доходить до чоловіків, то в сюжеті відбувається несподіваний фінт.
- Автор фільму займається самолюбуванням на широкому екрані. У стрічці фігурує безліч класичних картин Пабло Пікассо, Альбрехта Дюрера та інших класиків. Поруч із їх творами Трієр гортає кадри з власних фільмів, самовільно зараховуючи себе до пантеону великих.
- Сюжет фільму складається з п’яти новел, кожна з яких присвячена окремому вбивству. При цьому в стрічці ніяк не пояснюється, чому таких новел саме п’ять, а не, скажімо, три чи десять. Адже ці, вибрані, за словами самого Джека, навмання, новели не складаються в цілісний сюжет. Тож сюжет картини нагадує альманах короткометражок, пов’язаних одним персонажем.
Очевидно, “Дім, який побудував Джек” – з тих творів, які створені, щоб розпалити спори погарячіше. Однозначних відповідей в аналізі цього фільму немає. Лише про одне в цій картині можна сказати напевно – це наймасштабніша і найгостріша провокація Ларса фон Трієра.