Почалася робота над першим українським байопіком про легендарного художника Казимира Малевича. Сюжет картини перенесе глядача в СРСР 1920-х років. Тоді ще молодий харизматичний художник-авангардист усіма силами прагне сказати нове слово в мистецтві. Він мріє про всесвітню славу і про персональну виставку в Парижі. Однак раптовий арешт перешкоджає його поїздці до французької столиці. Паралельно Малевич розчаровується в радянських ідеях і стає свідком трагедії Голодомору. Ці сюжети знаходять своє місце в роботах живописця.
Режисер майбутнього фільму «Малевич» Дар’я Онищенко («Забуті») і продюсер Анна Паленчук («Номери») розповіли в інтерв’ю CutInsight.com про те, як їх кіно допоможе розгледіти глибинні підтексти легендарного «Чорного квадрата» і як майбутня стрічка виправить поширену оману про те, що Малевич – російський художник, довівши, що головним джерелом натхнення для нього була саме Україна.
На кого в першу чергу буде розрахований ваш фільм? На юних глядачів, які вперше чують про Малевича? На обізнаних людей, які добре знають історію мистецтв? На іноземного глядача? На глядача з пострадянських країн, які вважають Малевича своїм?
Дар’я Онищенко: Перш за все подібні кіност річки завжди орієнтуються на шанувальників мистецтва – це не найширша глядацька аудиторія, але дуже легко досяжна і, скажемо так, – сфокусована, тобто певні телевізійні канали, платформи дозволяють легко охопити цю аудиторію. Ми не збираємось обмежуватись територією лыше України – ім’я Малевича в багатьох країнах відомо навіть більше ніж в нашій. Наш потенційний ринок – це всі східноєвропейські та центральноєвропейські країни, але також Північна Америка. Історичні та політичні події в нашому фільмі дозволяють зацікавити людей необізнаних в мистецтві.
Історія боротьби Малевича з радянською владою, його розчарування революцією, період співпраці з комуністами, а потім усвідомлення злочинів скоєних режимом в Україні – робить наш фільм актуальним, проводить паралелі з сьогоденням – з подіями в нашій країні та в Білорусі. Щодо вікової категорії, я не думаю, що ми матимемо особливі обмеження – для мене дуже важливо аби саме молоде покоління, учні, студенти якомога більше дізнались про життя Малевича та сприйняли його саме як українського художника, зрозумівши його важливу роль в боротьбі за нашу самоідентичність.

Але наша мета – не тільки зробити кінофільм. Ми прагнемо перш за все – сприяти поширенню іміджу Казимира Малевича в світі. Це означає, що в нас вже зараз є дуже багато партнерів, які підтримують цей проєкт – в рамках виробництва фільму можливо будуть і інші заходи пов’язані з творчістю Малевича – виставки, презентація книг, тощо…все це дозволить нам залучити до нашого проєкту найширшу аудиторію.
Чому саме зараз виникла ідея зняти фільм про Малевича?
Анна Паленчук: Пару років тому я була в Стокгольмі й відвідала там музей сучасного мистецтва. Це велике просторе приміщення, неподалік від центру міста. Серед експонатів я побачила одну з робіт Малевича. Під самою роботою було написано «російський авангардний художник». На той час я знала, що Малевич народився в Києві, жив довго в Україні і його творчість багато в чому сформувалося завдяки українській культурі, особливо завдяки народним промислам, вишивці.
Мене дуже вразив напис «російський авангардний художник». Так, він жив у Росії, тоді був Радянський Союз, але чому Росія так нахабно привласнила собі всю культурну спадщину тієї епохи? В той момент я зрозуміла, що хочу реалізувати проект, який перегляне світові бази даних, де сотні і тисячі українських художників, поетів, письменників, архітекторів представлені як «російські».
Казимир Малевич – найвідоміший художник, який народився в Україні. Не вірно називати його українцем, так як він був етнічним поляком, хоча і записував себе в графі національність «українець». Іменем Малевича, створенням фільму про нього, ми можемо розповісти світу про ті трагічні сторінки нашої історії, очима геніальної людини, свідком яких Малевич був, – революція, прихід Сталіна до влади, Голодомор. Я вважаю, що ми – те покоління, яке повинно переосмислювати історію. Наші діти, швидше за все, вже не будуть цього робити. Саме тому зараз важливо зробити фільм про Малевича, почати дискурс у суспільстві про наш спадщині, про наше право на Культуру і про переосмислення історичних подій, які так вплинули на наше сьогодні.
З десятиліття в десятиліття в різних країнах від самих різних людей виникає питання: «Чому картина« Чорний квадрат »вважається такий крутий?» На це питання є величезна кількість відповідей, які з роками доповнюються все новими і новими версіями. Яка версія найближче особисто вам?
Д.О.: Я довго думала над цим питанням, коли працювала над сценарієм та збирала інформацію. І для себе я усвідомила, що весь зміст цієї картини, загадку, що саме так заворожує в ній людей – можна зрозуміти тільки, коли дізнаєшся як і в який період ця картина була створена. Задля цього ми і прагнемо зробити цей фільм, аби пояснити загадку Чорного Квадрату. Справді, намалювати чорний квадрат може кожна дитина, але зараз ця робота коштує, якщо я не помиляюсь, приблизно 80 мільйонів євро. Тож логічно, що це для багатьох незрозуміло. Але в цьому й сила цієї роботи. Її не розуміли і тоді, коли Малевич вперше представив «Квадрат» на виставці «0,10» у Петербурзі.
Люди кидали яйця в Малевича не розуміючи його творчості, але він впевнено рухався далі, збирав навколо себе вірних учнів та друзів і продовжував змінювати уявлення людей про мистецтво. Саме Малевич проклав дорогу до всього періоду постмодерна. Він хотів позбутися форми і трактування, залишивши тільки кольори і почуття, але, на мій погляд, не до кінця усвідомлюючи цього, він зробив набагато більше – він показав, що мистецтво може бути месседжем, виявленням позиції, актом перформенсу, що потім мало величезний вплив на розвиток європейського мистецтва. Звичайно, я не мистецтвознавець, але дуже добре розбираюсь в періоді творчого авангарду.
Художники, письменники, музиканти того часу були революціонерами, які свято вірили в радянську революцію, а потім жахливо і боляче розчарувались в ній. Це почуття, на жаль, знайомо і нашому поколінню Майдана – але, крім, розчарувань є і багато досягнень – розквіт нашої культури після Майдану неможливо не помітити. Цей період схожий за настроєм з періодом творчості Малевича. Картина «Чорний Квадрат» – ключова робота в його кар’єрі. Вона провокує, знищує стереотипний хід думок, примушує задуматись над тим – з чого складається наш світ, наші уявлення і наші думки.
Скільки складе бюджет фільму?
А.П.: Близько 1,5 мільйона доларів. Це історичне кіно, яке потребує більшого бюджету, ніж середньостатистичний фільм.
Український період життя і творчості Малевича згадують набагато рідше, ніж російський. У синопсисі вашої картини йдеться про Голодомор, який художник бачив на власні очі. Але Україна для Малевича – це, адже не тільки гіркий досвід геноциду цілого народу радянською владою, а ще й джерело натхнення. Що наша країна дала художнику?
Д.О.: Малевич згадує Україну в своїх щоденниках, як головне джерело натхнення. Він завдячує українським селянам за те, що навчили його розмальовувати посуд, вишивати. Малевич провів багато часу підлітком в українському селі і це були дуже яскраві моменти в його житті. Він згадує село барвистим, повним кольорів, емоцій. Згадує українські пісні, які він потім все життя любив співати, українські танці. Згадує українську їжу, колоритне національне вбрання. Багато чого з життя українського села він потім перейняв і до своєї творчості. Взагалі той мінімалізм до якого він прийшов в своїй творчості він позичив саме з села – бо роботи гончарів, селян, які розмальовують печі чи хати – дуже прості за технікою, в яких головним елементом виступає фарба.
Пізніше в 1920-х роках в Росії Малевич почав розмальовувати с супрематичному стилі стіни будинків, громадський транспорт. Він ніби то трансформує те, що його надихало в українському селі в сіре радняське місто. Окрім того Малевич саме завдяки Україні безмірно полюбив природу – житні поля, озера та ріки, яри…
Він неодноразово повертається до села в своїх роботах. І тим боляче йому було побачити на власні очі, що вчинила з селом радянська влада під час Голодомору. Він був шокований знущанням над селянами і не побоявся забразити це в своїх роботах. Нещодавно в архіві музею мистецтв в Кельні, Німеччині я знайшла ескізи Малевича часів Голодомору – чорно-білі прості ескізи, дуже сильно вражають. На одному з них був намальований селянин, а під ним Малевич написав від руки – «емоції ув’язненої людини». Його життя – це історія нашої країни!
Зйомки будуть проходити безпосередньо в тих місцях, де викладав, працював і жив Малевич?
А.П.: Ми знімаємо художнє кіно, а не документальне. Значна частина подій нашого фільму відбувається в Росії, в Петербурзі й Москві. Звичайно, ми не поїдемо знімати наш фільм туди. Відповідні локації будемо шукати в Україні, що часто роблять всі кіношники.
Малевич викладав у Національній художній академії. Саме там ми і проводили перші фотопроби нашого проекту. Цілком можливо, що сцени з нашого сценарію, які відносяться до київського періоду Малевича, ми будемо знімати в стінах академії.
Чи були у нащадків художника якісь особливі побажання, яким має постати Малевич на екрані?
Д.О.: Головне їх бажання – це зберегти той внутрішній стрижень, який мав Казимир Малевич, його потужну енергетику, вміння закохувати в себе людей, зачаровувати своєю харизмою, завжди влучне і гостре почуття гумору. Також для них важливо донести до глядача меседж – Малевич не є винятково російським художником. Якщо бути чесними, то він україно-польсько-російський митець. Всі три країни зіграли важливу роль в його становленні як художника.
Як нащадки художника сприйняли Віталія Салія в образі Малевича?
Д.О.: Поки що я отримала фідбек від онучки Малевича – Івони Малевич. Вона мешкає в Німеччині, а до цього жила у Варшаві. Їй би дуже хотілось побачити в цій ролі польського актора. В нашій фотосесії її трохи збентежыла перука, бо, як вона зауважила, – Малевич завжди забирав волосся назад. Це дуже влучне зауваження – ми це допрацюємо! Я теж вважаю, що перука вийшла не ідеально.
У копродукції з якими країнами буде створюватися картина?
А.П.: Поки копродукція не планується. Однак, можливо, у нас будуть іноземні партнери. Ми від них точно не відмовимося.
Українському кіно не щастить з повнометражними ігровими фільмами про художників. Було кілька картин про Шевченка-художника, також стрічки про Врубеля, Параджанова і, можливо, ще буквально пара фільмів про живописців за всю столітню історію нашого кіно. При цьому всі ці стрічки отримували низькі оцінки глядачів і критиків. Чому так?
А.П.: Українське кіно ще знаходиться на шляху завоювання своїх глядачів. Ще 6 років тому похід на український фільм у кінотеатр для середньостатистичної людини був подією і чимось екстраординарним. Сьогодні ж (до пандемії) щотижня в кінотеатрах був реліз українського фільму і покупка квитка на вітчизняне кіно стала нормою. Так, глядач очікує комедію, глядач хоче розваги в кінотеатрі. Та все ж кіно – це не тільки розвага, кіно – це смисли і можливість говорити на певні теми.

Наприклад, фільм «Ціна правди» Агнешки Холланд зібрав в українських кінотеатрах більше 10 млн грн. Більше, ніж комедії та фільми-стрілялки. Чому? Глядачеві стала цікава історія американського журналіста, який не побоявся розповісти світові шокуючу правду про Голодомор. Подібні проекти змушують нас говорити, згадувати, цікавитися тим, що було в нашій історії. Подібні проекти реанімують історичні події і, розуміючи їх, ми розуміємо краще себе, наші дії і наші контексти сьогоднішнього дня.
У 2014 році Олександр Мітта випустив стрічку «Шагал – Малевич». Це останній на сьогодні ігровий фільм про художника. Якщо ви дивилися це кіно – які ваші враження від нього?
Д.О.: Я спілкувалась з родичами Малевича, вони вважають, що в цьому фільмі замало правди – що образи героїв нереалістично розкриті. Я не люблю критикувати своїх колег, поки не зроблю сама щось краще. Тому давайте залишимо це питання на потім. Щодо естетичної якості цього фільму – вона мене не зачепила. Про цей фільм взагалі дуже мало хто знає, це говорить само за себе.
Як саме допоможуть у роботі над фільмом професіонали компаній Netflix і HBO?
А.П.: Спочатку ми поставили собі за мету реалізувати кінопроект, про який заговорять у світі. Для цього треба усвідомлювати потреби світової аудиторії, які відрізняються від українських реалій. З нашими інструкторами програми MIDPOINT ми обговорюємо сценарій, героїв, їх мотивації, запити та очікування аудиторії. Обговорюємо також пошук іноземних партнерів. Все це дозволяє нам подивитися на проект у світовому контексті й багато в чому переосмислити його.
Ми хочемо, щоб «Малевич» був не тільки фільмом, щоб це був міждисциплінарний проект, який буде включати в себе видання книг, організацію його виставок в Україні, відкриття музею імені цього великого художника. Всім цим займається команда однодумців і ми виходимо в неї, відповідаючи поки за створення фільму. Це тривалий процес, який розтягнеться на роки. Але, погодьтеся, буде все-таки круто відвідати музей Малевича в Києві!
Багато в чому це не тільки культурний контекст. Це і збільшення потоку туристів в Україну. Наприклад, в Мексиці є музей Фріди Кало, куди стоїть черга іноземних туристів, які хочуть дізнатися більше про цю мужню жінку.