З 11 по 19 липня столицею якщо не європейського, то принаймні східноєвропейського кінематографу, стане Південна Пальміра. Одеській Міжнародний Кінофестиваль (ОМКФ), який проходитиме там вже вп’яте, збере майже сотню фільмів. Кращі з них боротимуться за «Золотого Дюка», гран-прі кіносмотру.
Щоб передивитися всі 12 фільмів, які складатимуть основний конкурс цьогорічного ОМКФ, його арт-директору Аліку Шпилюку вистачить менше двох днів. Адже він дивиться по вісім стрічок на день. Йому довелося об’їздити десятки кінофорумів та просидіти не одну ніч перед екраном, аби обрати з тисяч поданих на ОМКФ стрічок такі, що дійсно варті уваги. Те, заради яких фільмів варто їхати в Одесу, та яких, на жаль, не вистачає у програмі кінофесту, ми обсудили з Аліком Шпилюком.
– У міжнародному конкурсі ОМКФ представлені кращі дебюти Каннського та Берлінського кінофестивалів, призери кінофоруму в Локарно та «Кінотавру», переможці Берлінале і Трайбеку тощо. Складається враження, що ви зіштовхуєте між собою фільми з різних престижних кінофорумів…
– Таку ціль ми перед собою не ставили. Коли ми обирали фільми, то виходили перш за все з якості самих стрічок і обирали з них ті, які нам подобалися. Проте часто вони отримували призи на кінофестивалях. Інколи ми обирали картини в конкурс ще до того, як вони отримували відзнаки. Так, наприклад, трапилося з грузинською стрічкою Левана Когуашвілі «Побачення наосліп», яку ми відібрали ще у жовтні. А після цього вона почала отримувати найрізноманітніші призи. Подібна історія і з картиною Ганни Мелікян «Зірка», яку ми відібрали перед тим, як вона була відзначена двома призами на «Кінотаврі».
– Минулоріч стрічку «Географ глобус пропив» ви також відібрали до того, як вона була показана на «Кінотаврі». Згодом на цьому кінофорумі фільм отримав головний приз. А в результаті ще й здобув дві головні нагороди ОМКФ-2013.
– Так! Крім того під час відбору цілий ряд фільмів ми знаходимо не на фестивалях, а отримуємо їх персонально від авторів. Наприклад, так до нас потрапила американська стрічка Брайана Різберга «Великі важливі речі», що буде показуватися в основному конкурсі. До речі це буде світова прем’єра.
– Цьогоріч рівно половина фільмів міжнародного конкурсу ОМКФ складається зі східноєвропейських стрічок. При цьому в Каннах останніми роками фільми з цього регіону не користуються увагою. Наприклад, у цьогорічному основному конкурсі Канн був лише один російський фільм Звягінцева, а минулоріч за «Золоту пальмову гілку» взагалі не боролася жодна східноєвропейська стрічка. На думку, мабуть, найавторитетнішого російського кінознавця Андрія Плахова, останніми роками східноєвропейському кінематографу просто нічого запропонувати кінофоруму такого рівня, як Каннський.
– Ми не надавали особливої уваги тому, щоб у нашому конкурсі була представлена певна кінематографічна карта світу. А подібне відношення до східноєвропейського кіна – це інколи просто забаганки самого Каннського кінофестивалю. Як на мене, то минулоріч Канни просто прогавили стрічку Павла Павліковського «Іда», яку ми будемо показувати у програмі «Фестиваль фестивалів».
Проте, безумовно, Плахов у чомусь правий. Кінематограф розвивається хвилями. Наприклад, у 60-х польське кіно було на підйомі, а у 80-х почався його спад. У кінці 90-х з’явилися нові румунські фільми, які стали справжньою сенсацією. Вони помітні й подосі, однак вражають вже не настільки, як раніше. Угорське кіно сьогодні вже не настільки сильне, як в епоху Міклоша Янчо чи Іштвана Сабо. Проте стрічки з цієї країни сьогодні помітні. Подібний спад спостерігається і в італійському кіні, яке сьогодні не можна порівняти з тим, що було за часів Фелліні та Вісконті.
– Чому за нагороди цьогорічного ОМКФ не борються одні з найсильніших вітчизняних стрічок останніх років «Плем’я» Мирослава Слабошпицького та «Брати. Остання сповідь» Вікторії Трофименко?
– Хочу скористуватися сентенцією мого колеги Т’єрі Фремо, програмного директора Каннського кінофестивалю. Коли на презентації цьогорічної конкурсної програми Канн його почали питати, чому до неї не потрапив той чи інший фільм – він відповів: «Знаєте, давайте зосередимося на фільмах, котрі ми показуємо в програмі, адже стрічок, які ми не показуємо, звичайно, в рази більше».
– Проте українських фільмів такого рівня зовсім мало…
– «Брати» показувалися на кількох кінофестивалях на Далекому Сході, а зараз фільм боротиметься за нагороди Московського кінофестивалю. У широкий прокат цю стрічку планують випустити в листопаді. Тож, для підтримки прокату дистриб’юторам набагато вигідніше показати її саме у конкурсі кінофестивалю «Молодість». Адже після показу в липні в Одесі мине кілька місяців і глядач встигне його забути.
– Ну, а прокат «Племені» запланований на вересень цього року, тобто більш ніж за місяць до «Молодості»…
– Не показувати цей фільм також вирішили самі дистриб’ютори. Враховуючи надзвичайно високий інтерес до цієї стрічки, їм вигідно втримувати його до самого початку прокату восени.
– Чому фільм Сергія Лозниці «Майдан» не заявлено в Національному конкурсі? Адже це вітчизняна стрічка.
– Ми вважаємо, що Лозниця, як документаліст знаходиться вже на такому рівні, що йому просто не етично конкурувати взагалі з ким-небудь. Та й взагалі цінність цього фільму виражається не тим, що він претендуватиме на приз, а в тому, що його просто треба показувати. Саме тому і в Каннах він демонструвався поза конкурсом, у рамках спец показу. Так само і на ОМКФ він показуватиметься у спеціальній програмі Шлях до свободи. У ній зібрано фільми з Румунії, Чехії, Єгипту, Швейцарії, у яких показується, як різні нації йшли до власної свободи. Ну, а «Майдан» Лозниці в цій підбірці буде, як перлина.
– Якщо поглянути на географію фільмів, зібраних в основному конкурсі ОМКФ, то там є фільми з усіх континентів, окрім Африки…
– Під час відбору ми переглядали африканські стрічки. Однак серед них ми не зустріли жодної, яка б нас вразила. Єдиним можливим варіантом був би показ фестивального хіта Абдеррахмана Сіссако «Тімбукту». Та якщо б ми включили цей фільм – це б виглядало притягнутим за вуха. Ми до останнього хотіли включити у програму й одну австралійську стрічку. І нам дуже тяжко далось рішення про те, щоб відмовитися від неї.
– По скільки фільмів вам доводилося щоденно переглядати під час відбору програми на ОМКФ?
– Щоденно десь по шість-вісім фільмів. Це стандартна доза під час відвідування фестивалів. Проте, на щастя, під час селекції траплялися такі стрічки, які в певних епізодах можна було прокрутити. Я принципово ніколи не перериваю перегляд стрічки на середині, коли вже здається, що фільм більше нічим не вразить – завжди дивлюся до кінця. Адже буває, що в самому фіналі відбувається несподіваний поворот, який змінить усе.