Ахтем Сеітаблаєв – напевне, одна з найбільш яскравих постатей сучасного українського кіно. Режисер фільмів «Кіборги», «Чужа молитва», «Хайтарма», Ахтем не тільки встигає знімати важливі для України фільми, а й зніматися у не менш визначних.
19 березня на екрани вийде спортивна драма «Пульс», заснована на реальній історії української спортсменки Оксани Ботурчук, що завоювала низку медалей на Паралімпійських іграх. На початку своєї спортивної кар’єри вона демонструвала високі результати. Проте внаслідок жахливої автомобільної аварії дівчина зазнала важких травм і майже втратила зір. Здавалося, що це поставить хрест на її майбутньому. Проте вона не опустила руки і впевнено попрямувала до своєї мрії. Одну з ключових ролей – чесного й обдарованого лікаря – в картині зіграв Ахтем Сеітаблаєв.
Ахтем, це ж ваша не перша, і навіть не друга роль лікаря у кіно?
(Сміється – ред.) Так, ви цілком праві. Мабуть, я був перший, хто сміявся з цього приводу. Так сталося, що в дитинстві, коли я навчався у третьому чи четвертому класі, я мріяв стати лікарем. В мене була люба тітонька, і коли вона хворіла, я обіцяв що стану лікарем і буду її лікувати.
Лікарем я не став, став артистом. Тому моя мрія здійснюється саме таким чином. Взагалі мені подобається грати лікаря. Це дуже відповідально, треба бути переконливим. І я завжди хвилююсь, бо лікарі це особлива така каста. Вони, з одного боку, доволі такі серйозні люди. А з іншого – в їх професії багато гумору. На території нашого сценарію, на території ролі, яку я буду грати, гумору не багато. Але те, що потрібно як актору і персонажу бути переконливим у цій ролі – це стовідсотково. Будемо намагатись.
А чим ця роль відрізняється від попередніх?
Ну, по-перше, це взагалі зовсім інша історія. Історія дівчини, історія перемоги. Кажуть, що короля грає свита. Так ось в цьому випадку треба зробити, щоб усі персонажі стали тими обставинами, які Оксана має подолати. Ну принаймні я так собі накрутив. Мій герой бачить анамнез і розуміє, що лікування майже неможливе. І хоча, він співчуває, лікар усвідомлює: треба казати правду, не обманювати, що все буде добре. Бо лікарі часто так кажуть, намагаючись підтримати. Тут треба аби людина добре розуміла який непростий шлях очікує на неї. Це краще і для героїні, і для розкриття ролі лікаря. Мені здається, тим самим мій персонаж і відрізняється від попередніх героїв, що я грав.
У «Центральній лікарні» більше уваги було прикуто не до професійної діяльності – хоча там теж вистачало цього – а до розвитку взаємовідносин між моїм персонажем і персонажем, яку грала моя колега Ольга Гришина. У «Воєнному шпиталі», або на «Лінії життя» мій герой є відбитком подій, що відбуваються навкруги. Майдан 2014-го, початок російсько-української війни. Тут трошки інша історія. Історія перемоги людини над своїми страхами, над своєю болю, над неможливістю досягти своєї мрії.
З ваших слів виходить що роль лікаря дуже важлива у сюжеті «Пульсу». Але ж вона епізодична?
Грати невелику роль – я маю на увазі з точки зору присутності в кадрі – це трохи складніше, аніж грати головну роль. При всій повазі. Коли граєш головну роль, то маєш певний час, за який твій персонаж розвивається у часі та просторі. У випадку з «Пульсом» треба за короткий час зробити роль такою, що б вона запам’яталась, що б вона була переконливою. Аби вона не була просто виконанням функції, коли якийсь актор просто говорить текст на камеру.
Продюсером фільму виступив Єгор Олесов, з яким ви працювали над історичною драмою «Захар Беркут». Це він запросив долучитись до проекту?
Ми співпрацюємо вже два роки, десь з початку підготовчого процесу «Захара Беркута». І так, це Єгор мені подзвонив, запропонував цю роль.
Що переконало погодитись?
Мене дуже зачепила ця історія. До того ж, майже вісімдесят відсотків команди я знаю: це Юра Король, оператор-постановник, і бригада освітлювачів, і художники по гриму, і художник-постановник. Так що, по-перше, це історія. По-друге, це команда. І по-третє, мені закортіло зробити щось нове на території однієї й тої ж професії в кадрі.
Для режисера Сергія Чеботаренко цей фільм дебютний. Ви, навпаки, досвідчений постановник. Можливо, існує спокуса щось змінювати у кадрі, робити за власним баченням?
Така спокуса є постійно. Ну там, щось підказати, якщо що (посміхається – ред.). Але я цього ніколи не роблю. У крайньому разі, якщо режисер сам запитає. Але всі режисери, з якими я працюю як актор, знають, – я дуже слухняний актор, не лізу куди не треба. Можливо, бо сам режисер і розумію як багато завдань перед ним стоїть. І лізти просто поговорити, затвердити свій статус, що у тебе за плечима багато фільмів – неконструктивний шлях.
Тим паче, коли працюєш актором, якщо від самого початку довірився цій історії, цьому режисерові, цій команді – то твоє головне завдання виконати на сто відсотків те, що прагне і хоче від тебе режисер. Бо це не подвиг, це професійний обов’язок.
Усі ваші фільми – «Хайтарма», «Кіборги», «Захар Беркут», «Чужа молитва» – можна визначити як героїчне кіно. І навіть «Пульс», у якому ви не режисер, а актор, також фільм про героя. Чому ви обираєте таке кіно?
Мабуть тому, що я так себе зараз відчуваю. Відчуваю свою співучасть з тим, що відбувається навкруги. Розповідаючи і сучасні історії, такі як «Кіборги», і старіші, як «Хайтарма», чи легендарні історії про давнину, як «Захар Беркут» – це ж намагання врешті-решт розмовляти про сьогодення.
Ми пропонуємо глядачу історію про героя, що опинився у надважких умовах. І саме в таких умовах – і це не секрет, про це каже вся світова драматургія – персонаж розкривається максимально об’ємно. І за такою людиною цікаво спостерігати. Іноді глядач ототожнює себе з героєм, іноді – захоплюється. І головне, хоча я переконаний, що будь-яка стрічка не в змозі докорінно змінити чиєсь світобачення, але поговорити на дуже серйозні теми, викликати емпатію, запросити глядача до змістовної розмови – так.
Чому «Пульс» має зацікавити глядачів?
Зви чайно їх зацікавить ця генеральна лінія перемоги людини над собою. Вона буде динамічна, яскрава, із саспенсом, з хвилюванням глядача за те, переможе чи не переможе Оксана свою хворобу та конкурентів у змаганнях. Перемога людини над собою це завжди актуально. Людина все своє існування стикається з такою проблематикою. Тому повірте мені, це буде дуже класна історія.
Автор: Дар’я Жаковська