Нещодавно відбулася прем’єра фільму Сергія Буковського «Головна роль». У цій дуже особистій документальній стрічці режисер розповідає про свою матір, видатну актрису Ніну Антонову, в активі якої більше ста ролей.
Зв’язавшись з Сергієм відразу після прем’єри, ми розпитали його про десять фільмів, кожен із яких є своєрідною точкою опори в його житті і творчості.
«Покаяння» (1984) Тенгіз Абуладзе
Цей фільм і про нашу сім’ю також. Мій дідусь Сергій Буковський розповів у дворі анекдот. Це було в Тбілісі. Вранці… а ввечері його заарештували. Більше його – червоноармійця і героя громадянської війни – ніхто ніколи не бачив.
У Горі, на батьківщині тирана, таємно, під покривом ночі демонтували пам’ятник Сталіну. Зовсім нещодавно. Його мати похована в Пантеоні на горі Мтацмінда.
Я брав інтерв’ю у дочки Тенгіза Абуладзе – Кетеван (виконавиця ролі дружини художника) – і запитав чи відбулося покаяння, про яке думав Тенгіз. Вона заплакала. Почався вітер, гроза – дачні пластмасові білі стільці покотилися по газону. Кетеван сказала, що татів фільм «Покаяння» – «єдине що нас іноді годує». Ми попрощалися і поїхали.
Втішає одне – Мераб Мамардашвілі теж родом із Горі.
«Кінолюбитель» (1979) Кшиштоф Кесльовський
Із цим видатним фільмом мене зріднила 16-міліметрова камера «Красногорськ» яку Філіп (Єжи Штур) повертає на себе в кінці фільму і промовляє монолог, повний відчаю, з благанням почати все з початку. Саме на такі камери ми знімали свої перші курсові роботи в інституті. Тоді я не розумів всієї глибини фільму, чесно зізнаюся. А зараз показую цей фільм першокурсникам: «Ось, діти! Дивіться! Не перетворюйтеся в яструбів! Інакше все погано для вас закінчиться!»
Кесльовський починав як документаліст, а потім перейшов в ігрове кіно. Ясне рішення.
Одного разу в Марселі, на фестивалі документального кіно, я побачив фільм про Кшиштофа Кесльовського – «I’m Krzysztof Kieslowski, I’m so so…» Наприкінці фільму режисер розповідає про свій сьогоднішній внутрішньому стані і… фінальний синхрон.
Кесльовський: «Коли я питаю у свого американського агента, як справи, він завжди відповідає: «I’m extremely well». А коли він запитує у мене – я завжди кажу: «I’m 53… I’m so so…» Французи в залі не просто аплодували. Вони вили від захвату!
Кшиштоф Кесльовський тяжко працював і багато встиг. Не зняв жодного поганого фільму. Пішов із життя в 55 років. Світла йому пам’ять.
https://www.youtube.com/watch?v=9zvDIV_DLFc
«Початок» (1970) Гліб Панфілов
Велика Інна Чурікова – геніальні епізоди в «Я крокую по Москві», «Морозко», «Тридцять три», «Сташа сестра» (Добре слово і кішці приємно! – Назавжди залишилося в збірнику кіноцітат) і – зустріч із режисером Глібом Панфіловим.
Поворот долі і подарунок нам, глядачам …
У «Початку» зійшлося все – і всі: від сценарію до втілення. Це – КІНО без вад. На мій погляд.
https://www.youtube.com/watch?v=UUF7Sd49Q8Y
«Не горюй» (1968) Георгій Данелія
Мій найулюбленіший фільм режисера Георгія Данелія. І один із моїх улюблених фільмів світової кінокласики. Я переглядаю його дуже часто.
Герої байдикують, п’ють вино, обіцяють одружитися, влаштовують власні поминки за життя і знову п’ють вино, а в кінці фільму – ком у горлі, і сльози течуть рікою. Для мене це фільм – про виноградну лозу і гідність ЛЮДИНИ.
«Чоловік і жінка» (1966) Клод Лелуш
Клод Лелюш, або Коко (так його називали батьки), мій головний представник французького кіно. Напевно, Жан Віго, Трюффо, Годар, Ромер – засновники Нової хвилі, вагоміший і значніший їх внесок в історію кіно, але для мене – улюбленець долі Жан Клод, залишається чомусь головним.
Переживаючи ланцюг невдач і провалів Лелюш не здався, і зробив свій, напевно, кращий фільм. «Чоловіка і жінку» я побачив уже будучи дорослим. Фільм про вічну жіночність мене приголомшив. Я не уявляв собі, що так можна знімати кіно. З такою свободою! Пізніше я побачив документальний фільм про те, як Лелюш знімав його, він же був і оператором. Я «зрозумів» секрет, чому виходять такі великі фільми! Лелюш не ходив по майданчику, не сидів у кріслі з мегафоном. Він літав із камерою в руках!!! І після кожного дубля говорив акторам: «Анук! Це геніально!!! Жан Луї – геніально, а тепер давай так зробимо!»
Хворобливому хлопчику з Ніцци Жану Віго тато подарував 200 доларів і той купив кінокамеру, Клоду Лелюшу тато купив кінокамеру… Добре мати таких тат!
«Старше на 10 хвилин» (1978) Герц Франк
Сьогодні дуже часто в нашому кіношному середовищі обговорюють, як довго слід знімати документальний фільм. Рік? Два? Три… Герц Франк разом із Юрою Поднієксом (оператор) зняв фільм рівно за десять хвилин. Цільним шматком.
Крупний план хлопчика. Хлопчик дивиться спектакль. Сміється, плаче, знову сміється… на наших очах народжується особистість. У Фелліні прочитав, що для нього найкращий спецефект в кіно, – це обличчя людини.
https://www.youtube.com/watch?v=7Wh9d8mZSWo
«Дзеркало» (1974) Андрій Тарковський
Нам показали «Дзеркало» в інституті. Нічого не зрозумів. Але вийшов із залу приголомшеним.
Вадим Скуратівський нам читав потім лекцію про культурний код Тарковського. Він не дивився в очі студентам, і говорив кудись у стіну:
«Цей гір-р-робчік, який cіда на плечі хлопч-ч-чика, сімволізує…» Парадигми, коди, дискурси… Я засмутився ще більше.
Мені було 18 років.
«Арабески на тему Піросмані» (1985) Сергій Параджанов
Ми були на якомусь зльоті молодих кінематографістів у Тбілісі. У будинку кіно показали короткометражний фільм самого Параджанова. Параджанов уже був іконою. Фільм мені здався дуже аматорським, але запам’ятався в поєднанні з самим автором.
Ми стояли на другому поверсі. Раптом у холі з’явився Параджанов. У руці він тримав якусь ганчірку. Крутив її за годинниковою і проти годинникової стрілки. Порівнявшись із нами, він сказав, що це шкарпетки, і таким чином він їх сушить. Ми з радістю повідомили йому, що тільки-но подивилися його шедевр про Піросмані. Сергій Йосипович, не зупиняючись, відповів: звичайно ж, нічого не зрозуміли! Він, правда, висловився, інакше. Замість слова «нічого» було інше слівце. Потім я зрозумів, що його прохід по холу тбіліського будинку кіно був підготовленим атракціоном у стилі Сальвадора Далі.
https://www.youtube.com/watch?v=KJ6SDjg6QTM
«Надбання республіки» (1971) Володимир Бичков
Андрій Миронов був кумиром мого дитинства. У кінотеатрі «Алмаз» ішов фільм «Надбання республіки». Я його подивився багато разів. Потім фільм перекочував у кінотеатр «Аврора» на Воскресенці. І там теж дивився, з однокласниками. Купив диск пару років назад. Вирішив згадати…
Яка жахлива агітка!
…А Миронов усе одно хороший. Легкий, майже невагомий артист…
«Бур’ян» (1967) Анатолій Буковський
Татів фільм «Бур’ян» розповідав про те, як хороший комуніст Давид Мотузка вступає в боротьбу з поганими комуністами. Типовий конфлікт радянської епохи. Боротьба хорошого з ще кращим. В кінці фільму, на відміну від роману Головко, головний герой, його грав Іван Миколайчук, залишається в живих. Але гине його кохана. Мені – років п’ять, і я – з батьками на зйомках. Знімали фільм під Батурином. На річці Сейм.
Герой і героїня (тітка Ліля Дзюба) перепливають на поромі через Сейм. Гримлять постріли. Героїня падає. Я все приймаю за чисту монету. Плачу, кричу: сволочи, дурні!!!
Найяскравіший дитячий спогад – ці зйомки і запах гриму…
