Україна на Венеційському кінофестивалі: Літопис

Порівняно з Берлінським та Каннським кінофорумами, які разом з Венеційським складають правлячий тріумвірат європейських кінофестивалів, на останньому вітчизняні стрічки світяться вкрай рідко.
За всю історію Незалежності всього чотири наші картини показувалися в рамках Мостри.
Вперше наш прапор замайорів на острові Лідо, де проходить кінофорум, у 1992 році. Тоді показувався фільм Андрія Дончика «Кисневий голод». Картину було відзначено призом Асоціації італійських кінокритиків.
В основу сценарію фільму було покладено ранні армійські оповідання Юрія Андруховича, на пару з яким режисер і написав скрипт.
Події стрічки розгортаються у радянській армії. В одній з військових частин «діди» зачитали приказ про демобілізацію, після чого почали знущатися з молодих. Останнім довелося довго терпіти свавілля дембелів. Та знайшовся один рядовий на прізвище Білик, який відмовився прилаштовуватися під ідіотські накази старших. На це сержант Кошачий відреагував дуже просто: «Я тебе не чіпатиму. Такі, як ти – у нас самі вішаються».
Через відносини рядового Білика та сержанта Кошачого у стрічці показується уся палітра патологічного ідіотизму радянської армії: від тупих наказів вищих чинів – до ще тупіших методів їх виконання рядовими.
Стрічка наповнена атмосферою декадансу, психоделічності та відчаю, що характерно пострадянським фільмам початку 90-х років. Настрій фільму підсилюється загальним депресняком, в якому безнадійно застрягли усі його ключові персонажі.
«Кисневий голод» є одним із головних українських фільмів 90-х. Почавшись на Мострі, його фестивальна доля продовжилася на багатьох інших кінофорумах.
Протягом 90-х жоден інший вітчизняний фільм на Венеційському кінофестивалі не показувався. Лише у 2001 році стрічка Тараса Томенка «Тир» потрапила в конкурс короткометражних фільмів, де була відзначена премією Arte-France.
Простий і страшний сюжет «Тиру» розповідає про хлопчака-безхатька, якого, власне, і грає безпритульний Пилип Добрянський. Він ночує у підвалах і мріє виграти мільйон, влучивши у мішень у тирі. Окрім тиру – він регулярно заглядає в Дім творчості, де репетирує Балерина, за якою він може спостерігати годинами. Одного дня, влучивши у найскладнішу мішень, хлопчак не отримує нічого окрім усмішки Діда, власника тиру. І тоді наступна пуля дістається самому Діду.
«Тема дітей-безхатьків зачепила мене давно. Це дуже цікава проблема: людина, що тільки формується, поставлена у критичні умови», – коментував режисер свою роботу після її прем’єри.
У цій стрічці нещадно точно показано вульгарні реалії вуличного життя. У головному героєві багато хто з наших сучасних безхатьків міг упізнати самого себе. Більшість наших співвітчизників так чи інакше належать до «покоління розбитих мрій», яке уособлював протагоніст короткометражки. Власне і сам Тир у ній показаний, як алегорія на тогочасні реалії, де людина-людині – мішень.
Напевне такий натуралістично-мізантропічний сюжет видався європейським кінокритикам показовим для характеристики східноєвропейських реалій. Тож наскільки сюжет цієї картини чорнушний – настільки ж оптимістична фестивальна доля цієї картини.
Французький телеканал ARTE придбав права на його показ. На Берлінале фільм відзначили призом Нью-Йоркської кіношколи. На пітерському кінофорумі «Послання людині», київській «Відкритій ночі» та дублінському Kerry Film Festival – дипломами. А на Інському МКФ (Польща) – премією за кращий закордонний фільм.
У 2005 році поза конкурсом Мостри було показано «Настройщика» Кіри Муратової. Хоча навіть якщо б картина була в конкурсі і отримала нагороди – ці статуетки не затьмарили б собою дюжину інших не менш вагомих призів. Серед останніх були три премії Російської кіноакадемії «Ніка», Гран-прі кінофорумів у Вісбадені, Алма-Аті тощо.
«Настройщика» знято за мотивами мемуарів відомого російського детектива царських часів Аркадія Кошко. Це добродушна іронічна історія про сором’язливу людину, яка, добре розуміючи те, що їй брешуть на кожному кроці, продовжує вірити у всю цю неправду.
У центрі сюжету – настроювач роялів Андрюша. Сам себе він вважає найщасливішою людиною на світі, адже він закоханий у найпрекраснішу жінку – Ліну. До того ж ця любов – взаємна. Однак Андрюша дуже бідний, а Ліна звикла жити в розкоші. І це робить його одним із найнещасливіших людей. При цьому своїм чесним трудом йому не вдається заробити багато. Бажання отримати побільше грошей змушує його переступити рокову межу і піти на крадіжку, а згодом і на вбивство.
У жодній із близько 20 своїх попередніх стрічок Кіра Муратова не показувала поцілунок. За словами самого режисера, вона ніколи не зустрічала в кіно поцілунків, які б їй подобалися. Тому вона й вирішила нарешті зняти його так, як би їй цього хотілося.
У 2011 році на острові Лідо демонструвалася стрічка Міхаль Боганім «Земля забуття», що брала участь у програмі дебютних фільмів, однак лишилася без нагород.
У франко-українській «Землі забуття» експлуатується тема Чорнобильської катастрофи. Це, напевне, й зіграло суттєве значення в тому, що цю надто посередню картину прийняли на настільки престижний кінофорум.
Події фільму починаються 26 квітня 1986 року, в день аварії на ЧАЕС. Особиста трагедія головної героїні Ані накладається на катастрофу всього світу. Людство свято вірило в технологічний прогрес, що покращував їх життя. Та одного дня він обернувся для усієї планети страшним горем. Так само й протагоністка картини сподівалася, що її життя після весілля зміниться на краще. Та свято припало на день вибуху на АЕС і в день весілля вона стала вдовою.
Картина знімалася у Світлодарську, Славутичі, Слов’янську, Одесі, Києві, та в самій зоні відчуження.
Більше українські фільми в рамках Мостри не показувалися. Однак є ще два сліди вітчизняного кінематографу у Венеції. У 2013 році п’ятихвилинний відеоарт Оксани Чепелик «Венеційські станси» були відзначені на цьому кінофорумі премією паралельної програми Cinemadamare (Кіно біля моря).
А в 2014 році під час прес-конференції з приводу відкриття 71 Венеційського кінофестивалю організатори лишили порожніми два стільці, що призначалися Олегові Сєнцову та іранському кінематографістові Махназ Мохаммаді.
Директор кінофоруму таким чином хотів привернути увагу спільноти до сфальсифікованих кримінальних справ цих режисерів. «На жаль, таке все ще відбувається», – відзначив він.
Серед українських фільмів, що показувалися на Венеційському кінофестивалі прослідковується закономірність: біль ш оптимістичніші вітчизняні фільми на Мострі призів не отримували, натомість декадентські картини про патології, розврат та падіння – відзначалися.

ЧИТАТИ ЩЕ

Кращі фільми про кохання: 10 романтичних стрічок

Ось і настали, такі хвилюючі перші дні листопада, про які дуже красиво пише Жадан. І чи можна придумати кращий час для вечірніх переглядів теплих фільмів...

Найкращі боксери світу: Топ-10 бійців сучасності

Ми представляємо рейтинг найкращих боксерів із різних країн. Але хочемо звернути вашу увагу – всі рейтинги є відносними, навіть якщо брати конкретні досягнення, вагову категорію,...

Сексуальні військові: 8 фільмів про красенів у формі

Фільми про військових часто привертають увагу глядачів своїми захоплюючими сюжетами, емоційною напруженістю та героями, які уособлюють силу, мужність та відданість. Коли до цих якостей додається...

Кращі романтичні фільми для підлітків

Романтичні фільми про підліткове життя користуються популярністю протягом усієї історії кіно. Даний жанр залишається затребуваним незважаючи на дату виходу конкретної кінострічки, а тому можна сміливо...