кіноринок

Із 14 по 15 грудня, в столиці пройшов вже третій рік поспіль, зимовий кіноринок організований Одеським Міжнародним Кінофестивалем (ОМКФ). У порівнянні з попередніми двома ринками цьогорічний захід якісно відрізнявся. Місце проведення було перенесене до багатозального кіно-комплексу «Сінема-Сіті». Також було приділено багато уваги сучасному українському кіно.  Завдяки акценту на прокаті українського кіно оголились всі проблемні питання сучасної вітчизняної дистриб’юції.

Взагалі зимовий кіноринок від ОМКФ зорієнтований передусім на кінотеатри. На цьому заході виключно дистриб’ютори кіно театральних прав на фільми представляють потенційним покупцям – кінотеатрам кіноновинки наступного року зі своїх каталогів.

На жаль на нашому ринку іще не поширений принцип попереднього продажу стрічок які знаходяться на етапі виробництва (зйомок або монтажу), тому кінотеатри розглядають для покупки виключно готові фільми з готовим дубляжем, плакатами і продуманою дистриб’ютором  рекламною кампанією для кожної назви.

Такий консервативний підхід до кінопрокату простежується в усьому зі сторони кінотеатрів і він призвів до того, що все зростання прибутку по суті робиться за рахунок збільшення вартості квитків. Адже за крайні 15 років, протягом яких в Україні проводяться різнорідні кіноринки на яких був присутній автор, жодних ініціатив від кінотеатрів щодо залучення додаткових глядачів ними озвучено не було.

Зимовий кіноринок від ОМКФ напевне єдиний майданчик який цілеспрямовано ініціює діалог саме між кінотеатрами та дистриб’юторами який потенційно має підштовхнути учасників ринку до пошуку шляхів залучення нової аудиторії у великі зали.

На кіноринку були присутні такі дистриб’ютори: UFD (Ukrainian Film Distribution) , TOP Film Distribution, Multi Media Distribution, ParakeeT film, «Вольга Україна», «Артхаус Трафік» та 86PROKAТ тільки два крайніх цілеспрямовано приділяють увагу прокату фільмів які розширюють аудиторію вітчизняних кінотеатрів. Всі решта переважно виховують публіку дивитись виключно блокбастери. Бо тільки такого типу кіно вони закуповують.

«Артхаус Трафік» та 86PROKAТ єдині, хто представляв авторські європейські фільми і вітчизняні стрічки для прокату в 2016 році в українських кінотеатрах. Решта дистриб’юторів при представлені власних каталогів фільмів обов’язково зазначали, що цей або той їх фільм – це «блокбастер». Навіть якщо компанія не представляє на території України відомого мейджора.

Навіть Володимир Зеленський представляючи чергову роботу від «95 кварталу» – це «8 кращих побачень» не захотів назвати бюджет свого чергового  фільму спостерігаючи як учасники перегляду схвально реагували на будь-яку картину у якої був неетично великий бюджет. Якщо згадати скільком людям можна врятувати життя за 150 або 200 млн. дол. Розмір бюджету – єдине питання яке цікавило присутніх.

Переглянувши всі релізи наступного року, стає очевидним, що наш ринок майже не має європейського кіно. А ті стрічки, що пробиваються на наш ринок, зроблені як «жувальні» блокбастери.

Наш ринок практично позбавлений сучасного корейського кіно, що на сьогодні є на злеті й іде в кінопрокаті провідних країн світу. Наш кінопрокат практично позбавлений гуманних соціальних історій від скандинавів. Наш кінопрокат не покаже емоційних до крайності іспаномовних фільмів.

Наш кінотеатральний ринок має всього одну фарбу. Ця фарба – блокбастер і саме нею він хоче передати всі кольори навколишнього світу.  З таким підходом очевидно, що кінотеатри виганяють із своїх залів сучасного кіноглядача і стають елітарними закладами для дітей яких іще можна вразити фокусами які ті не бачили у свої 10 років. Та чи повернуться ці глядачі в кінотеатри у майбутньому?

 

Дмитро Захаревич