Неофіційне звання «найкінематографічнішого письменника України» заслужено можна присвоїти Олександрові Жовні. Література слугувала для нього своєрідним етапом для початку роботи у кінематографі.

За словами митця, писати він почав лише тому, що на той час це було доступніше, ніж знімати фільми. На жаль, його перехід суто у кінематограф не можна назвати ані успішним, ані поворотним. Адже після свого режисерського дебюту, він знову був вимушений повернутися в літературу.

У 1995 році режисер Ярослав Лупій зняв фільм «Партитура на могильному камені» за однойменним романом Жовни. Стрічка підіймає вічну історію про добро і зло. Про пограничні межі моралі та про те, на що може піти людина заради досягнення власної мети.

Знаковим у творчості письменника став 2004 рік, коли вийшло одразу дві екранізації його романів: «Second hand» (реж. Ярослав Лупій) та «Ніч світла» (реж. Роман Балаян).

Картина «Second hand» розповідає про чоловіка, котрий знаходить запрошення на похорон у піджаку, купленому у Секонд-хенді. Трохи подумавши, він таки відправляється за вказаною адресою…

Сюжет фільму «Ніч світла» розгортається у школі-інтернаті для глухонімих дітей. Молодий вчитель школи Олексій закохується у практикантку Ліку, котра приїхала в інтернат для вивчення інтимних відносин між дітьми. Разом вони відкривають до цього заборонену сферу відносин між дітьми. Через це учні інтернату забувають про спокій.

У 2008 році Олександрові Жовні вдалося втілити свою давню мрію – він самостійно знімає фільм «Маленьке життя». Окрім того, що він написав сценарій до нього та виступив режисером картини, він також зіграв у ньому одну з ролей і виконував під час зйомок роботу художника, вантажника, освітлювача.

Фільм розповідає про юного іконописця, який своєю працею намагається врятувати життя хворої дівчинки.

«Жоден фільм, знятий по моєму сценарію, мені не подобається. Думав, буде можливість отримати задоволення і реалізувати один зі сценаріїв, так би мовити, самостійно – не вдалося», – згодом розповів Олександр в одному зі своїх інтерв’ю.

А минулоріч режисер випустив патріотичний опус «Милі мої українці». Напівігровий, напівдокументальний фільм розповідає про тяжку страдницьку долю нашого співвітчизника, за плечима якого 20 років сталінських таборів. Йому судилося померти за рік до оголошення Незалежності. Завдяки ілюзії кінематографу, в нього з’являється можливість здійснити неможливе – відвідати світ, якого він вже не застав. Та чи про таке життя своєї країни він мріяв?

Всі стрічки, зняті або за мотивами творів Жовни або ним самим, – не підіймаються вище оцінки «посередньо». Хоча потенційно, створені ним сюжети могли б закласти фундамент для дуже цікавих фільмів. Проблема ж, перш за все, у реалізації цих сценаріїв.