Зі своїми фільмами «Бузок», «Віддалік» і «Скрізь Майдан» Катя Горностай переможно пройшлася всіма головними українськими кінофестивалями. Скоро в її творчості почнеться нова, грубіша глава: режисерка починає роботу над дебютним повним метром «Стоп-земля». Тож перелічений нижче список фільмів – свого роду етапний портрет молодого майстра.

«Краса по-американськи» (1999) Сем Мендес

Можливо якось навіть соромно зізнаватись в любові до розтиражованих і популярних фільмів. Проте в мене й досі десь лежить ще дитячий блокнот, в якому я виписувала з цього фільму цитати. І коли я передивляюсь його зараз – він окрім бездоганно розказаної історії означає для мене – ось те, дитяче зачарування. І така проста і тепер уже пророщена в мені думка про красу, що знаходиться не в «красивих» речах, а в чомусь невловимому і часто навіть потворному на думку ширшого загалу.

https://www.youtube.com/watch?v=8bWuNPxd0Aw

 

«977» (2006) Микола Хомерікі

Цей фільм мені колись порадив дуже близький друг з Москви. Він казав, що завжди передивляється саме його перед зйомками. Я передивляюсь його, бо дуже люблю прості й такі глибокі діалоги. Як наприклад, розмова одного з пацієнтів науково-дослідного інституту і дружини, що прийшла не просто провідати його, а й дуже сумує за ним і хоче забрати додому. В них найважливіше не проговорюється, але ти відчуваєш що це все одно «сказано» в паузах.

 

«Ідіоти» (1998) Ларс фон Трієр

Подивилась його досить пізно, всього декілька років тому. Не могла відійти від побаченого кілька днів. Цей фільм для мене зразок створення якоїсь надреальності в кіно – він як сцена, на якій грають актори, що повірили в те, що ця сцена – їх справжнє життя. Умовність, що переживається так по-справжньому. Якась потужна сила присутня в цьому кіно, наче усі, хто долучився до його створення також випускали своїх внутрішніх ідіотів і для них ця історія сталась взаправду.

 

«Мій друг, Іван Лапшин» (1984) Олексій Герман

Його реальність із запланованими помилками, ненавмисно-навмисними збоями, одночасністю, постійною зміною ритмів. Її шари можна знімати один за одним як плівочки цибулі при кожному новому перегляді. Для мене це якась кінематографічна вишка, диво, що дуже надихає.

 

«Странные частицы» (2014) Денис Клеблеєв

Документальний фільм, який я передивлялась величезну кількість разів. Таємно показую його кожному курсу документалістів у Могилянці. Найбільше люблю ходити на цей фільм з людиною, що його ще не бачила (двічі водила друзів на його показ в рамках Docudays UA). Вражаюча тонкість історії – кадрів, що просувають сюжет там майже нема, проте ти з головою опиняєшся у світі головного героя, який сам зізнається, що живе «не в своїй тарілці» і дуже інакший, проте прагне того, що й всі – бути потрібним.

 

«Малыш Кенкен» (2014) Брюно Дюмон

Подивилась його тільки минулого року, але проковтнула всі чотири серії за раз. Таке іронічне ставлення до реальності в кіно мені дуже імпонує. Під час перегляду відчувала, наскільки вільним є його автор і як мені хочеться теж бути такою в кіно.

 

«Труднощі перекладу» (2003) Софія Коппола

Вбачаю у цьому фільмі дещо більше ніж любовну історію і «зустріч двох самотностей». Для мене це – про переломну подію життя (якої сюжетно не було – адже у фільмі так нічого і не відбулося, проте яка сталася у нутрощах героїв). Цей час, що головні герої провели разом, відкрив у кожному з них безодню. Прощаючись – кожен із них плакав не про те, що вони ніколи не побачаться, а про те, що життя тепер не буде таким як раніше. У ньому виявлена несправність, яку тепер доведеться болісно лагодити. В момент прощання кожен зрозумів, що так далі не можна і все зміниться – або ситуація життя, або принаймні ставлення до неї.

 

«Аномаліза» (2015) Чарлі Кауфман і Дюк Джонсон

Щось схоже я вловила і в цьому фільмі. Тільки надії на виправлення несправності всередині себе він лишає ще менше. Ця кукольна анімація – моторошно реалістична і навіть документальна. Достовірно переданий холодний безіндивідуальний світ готелю з дуже живими його мешканцями, що від затяжної паузи крутять ніжку келиху в барі, або натягують рукави довгого светра на зап’ястя. Вже не кажучи про сцену сексу – іронічна і можливо одна з найреалістичніших, що я бачила в кіно.

 

«Останні дні» (2005) Гас ван Сент

Буду зовсім неоригінальною коли скажу, що моя кімната в дитинстві була обклеєна плакатами з Куртом Кобейном. Але не тільки через це я дуже люблю це кіно. Коли вперше дивилась його на великому екрані – це був навіть не візуальний досвід, а більше слуховий чи навіть тактильний. І мене надзвичайно вразила така робота з простором, особливо його звуковою частиною, і така довжина планів, в яких плаваєш, немов у воді.

 

«Побудь у моїй шкірі» (2013) Джонатан Глейзер

Він мене дуже налякав, коли ми подивились його в залі «Кінопанорами». Тоді я зрозуміла, що це велике кіно. Згодом я передивилась його вдома, зосередившись саме на переплетенні документальних епізодів фільму з абсолютно фантастичними й умовними сюжетними лініями. І як на мене – це поєднання тут чи не найяскравіший приклад такого сплаву.

А потім сталася дуже цікава розмова про це кіно з моїм учителем. Він сказав дуже цікаву річ: «Людині властиво знищувати невідоме їй, те, чого вона не може збагнути». І ми як глядачі цього фільму – мали би ненавидіти героїню, що не має мотивації чинити саме так, до того ж ми навіть не розуміємо, що вона взагалі робить. Але в цьому і краса цього кіно – у фіналі ти починаєш співпереживати не ліснику, що знищив героїню як загрозу, а саме їй. Це кіно змушує людину співчувати абсолютно інакшій істоті, воно підносить глядача над собою.