Вперше Вім Вендерс взяв в руки фотоапарат у сім років і з тих пір не прощався з камерою протягом майже всього свого життя. Він робить знімки переважно протягом подорожей або пошуку натури для зйомок нових фільмів. Крім того, він веде щось на кшталт фотощоденника. Ці світлини стали невід’ємною частиною його творчості.
Кращі його фото експонуються на виставках, а також включаються у фотоальбоми, які він формує, як своєрідні духовні подорожі (такі собі «road-books» – дорожні книги). Найпопулярніші книги Вендерса – «Написано на Заході» та «Одного разу».
«…подорож спочатку була частиною фотографії. Половина всіх фотографів – мандрівники…» – сказав Вендерс в одному зі своїх інтерв’ю.
Фото, за словами режисера, допомагає йому прочитати історію певного місця. Коли ж цю історію не вдається передати лише за допомогою світлини, він супроводжує її коротким віршем.
Як відзначає митець, кожен, хто фотографує – робить знімок не тільки «назовні», проте й «усередину» себе. Таким чином на світлині відображається душа фотографа. Саме таким чином автор лишає частину себе у своєму творі. Адже зафіксована красива мить (дерево в цвіту, захід сонця, місяць…) – не суть мистецтва. Людина не може показати красу краще за саму природу. Головне в мистецтві – відшукати щось своє у навколишньому світі.
Часто любов’ю до фотографії Вендерс наділяє й героїв своїх фільмів. Так, протагоніст фільму «Аліса у містах» (1974) журналіст Філіп Вінтер подорожує в пошуках матеріалу для циклу статей. Однак в результаті він так і не написав ані рядка. Замість цього він безперервно робив знімки на Паларойд. Цим режисер так би мовити підкреслює те, що фото може повноцінно замінити слово.
Протагоніст-фотограф з’являється і в іншій стрічці Вендерса «Зйомки в Палермо» (2008). Тут фотограф показується вже не просто, як людина, котра милується навколишнім світом. Фотограф на цей раз виступає, як «особистість, що спостерігає за роботою смерті». На думку автора фільму, світ безперервно змінюється і зафіксувати дві однакових миті неможливо. Тож фотографія стає єдиною можливістю подовжити існування повсякчас вмираючої миті.
«Будучи фотографом, ви не можете не думати про смерть. Роблячи знімок, ви розумієте, що він переживе вас і переживе тих, кого ви фотографуєте. Подивіться на свої дитячі фотографії: ось цей маленький хлопчик – ви. А всі, хто оточує вас на цій світлині – вже померли. І людини, котра зробила цей знімок, вже не має на цьому світі…» – міркував Вендерс під час презентації «Зйомок в Палермо».
На творчість режисера, за його власними словами, вплинули американські фотографи Уолкер Еванс і Роберт Франк.
Можливість подивитися на творчий процес Вендерса, коли він бере до рук фотоапарат, дає це коротке відео: